Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Молода жінка збентежено подивилася на няня,  котрого вона бачила у своєму маренні. Чого це він сидить на чолі столу? Замість того,  щоб  чатувати її сина, регоче,  немов дурносміх. І взагалі,  де поділася її дитина?

Тамарі розгублено спостерігала за штовханиною , а старші ельфи знову шокували її своєю реакцією, покочуючись зі сміху.  Маріелла теж хихотіла. Ельфи-охоронці, майже забувши свої обов'язки, скалили зуби.

І тут Грант, трохи пошарпаний і скуйовджений, але явно задоволений собою виніс з-за колони … Десмона. Малий штовхався і брикався, намагався випростати рученята,  що їх міцно,  але водночас обережно тримав батько і заспокоївся тільки тоді, коли той майже жбурнув його на руки Ульфіка.  Десмон в руках усе ще тримав довгу мотузку, яку він ще загодя прив'язав до стільця свого батька.

А дочекавшись,  коли той всядеться на своє  місце, спробував перекинути батька.

-Він в мене забіякуватий, - тихо промовила вона,  звертаючись до Ульфіка,  в обіймах  якого малий миттєво заспокоївся, - замість того,  щоб реготати, ви б краще пильнували його,  шановний… нянь. Вибачте,  але я не знаю,  як до Вас звертатися.

Ті, хто сидів за столом, знову голосно порхнули, чим остаточно змусили її збентежитися - вона що, сказала щось смішне? Або якусь дурницю?

- Тамарі, дозволь познайомити тебе з  твоєю новою сім'єю, - все ще захлинаючись від сміху, ледь вимовила Маріелла. - Ульфік - голова нашого роду, мій чоловік і батько Гранта й Аркха.  А значить,  дідусь Десмона.  Гранта ти вже знаєш – він наш старший син.  Рагнар - ти теж вже з ним познайомилася, - не втрималася, щоб не підколоти її Марієлла. – На цьому місці сидітиме Аркх, коли повернеться. А тут –  наша Тасся.

Наша… Як можна зігріти серце матері,  як не доброзичливістю  до  її дитини?

І ось тут настала незручна тиша. Її перервав Рагнар, що вже неабияк поласував шепотухою:

- А хто її тато? Твоєї  доньки?

Тамарі, що на всі очі дивилася в цей час на сина,  спокійно спустошуючого тарілку свого дідуся,  якого вона щойно прийняла за няньку, перевела повний болю і розгубленості погляд на старого ельфа.

Грант підвівся зі свого місця. Не зводячи з Тамарі якогось дивного,  застиглого погляду, взяв її за руку,  допоміг  підвестися й вивів з-за столу.

Тамі доводилося майже бігти, щоб не відстати від чоловіка, поки він  майже тяг її через вітальню, коридором, сходами. І нарешті, зупинився у маленькому салоні, витриманому  у синіх тонах. Тільки зачинивши двері, він відпустив дівчину, підійшов до вікна і сунув руки в кишені.

Мовчання тривало досить довго, діючи на і без того натягнуті нерви, але Грант продовжував дивитися на доглянуті газони, не розтискаючи губ, похмурий, як та хмара. Тамарі розуміла, що цієї хвилини під зовнішньою незворушністю кипить жахлива, вулканічна лють, готова будь-якої миті обрушитися на неї. От тільки чим вона завинила перед  ним? Не від того чоловіка  народила доньку? Так її провини в тому немає. Не розповіла про сина? Вона не збиралася за те  вибачатися. Нічого було поводитися,  немов варвар.

І все ж вона побоювалася цього чоловіка. Не просто побоювалася. Згоряючи від неймовірного страху, Тамі безпорадно чекала, спостерігаючи, як він з кожною секундою дедалі більше похмурішає.

Раптом чоловік обернувся так швидко, що жінка навіть мимоволі відступила.

- Перестань тремтіти, як наляканий кролик! - гаркнув він.

І от ці,  начебто грубі слова раптом немов привели її до тями. Наполохане дівчисько, якою  вона себе завжди відчувала,  десь ділося.

Холодний спокій зійшов на Тамарі, витіснивши всі відчуття, крім свідомості власної гідності. Маленьке підборіддя гордовито піднялося, плечі розпрямилися. На очах Гранта відбулася дивовижна метаморфоза – ця дівчинка, яка весь час так відважно намагалася набути втраченого самовладання, виграла нелегкий поєдинок. Перед ним стояла сповнена гідності, схожа на золотоволосу німфу його дружина, з блискучими, немов бурштин, очима. Він навіть не зрозумів,  від чого так сяють її  очі -  від  непролитих  сліз,  чи від промінчика сонця,  що заблукав на її віях.

Гордовито поглянувши на ельфа, вона вийшла через  невеличку терасу в сад . Пам'ять про минуле мучила її душу, а серце нило від того, що відбувалося зараз.

Чоловік не пішов за нею,  дозволивши побути деякий час наодинці. Але його полум’яний погляд вона відчувала весь час,  поки блукала розарієм.

За цей час їй вдалося заспокоїтися. Істерика вляглася, перетворившись на сталеву рішучість. Життя знову зробило карколомний виток. І їй потрібно визнати,  що власним бажанням сховатися від  цілого світу їй потрібно поступитися. Якщо вона не поступиться, це розіб’є  серце її доньки,  коли вона повернеться. В тому,  що Тасся повернеться,  Тамарі чомусь не сумнівалася. Та й малому Десмону не завадять люблячі бабуся й дідусь,  які явно були зачаровані її сином. І батько потрібен. Сильний,  надійний. З першого погляду такий суворий… Але Тамарі не могла не помітити,  якими теплими вогниками спалахували його темні очі,  коли зверталися до сина.

Жінка роздратовано зірвала чарівний бутон, піднесла до носа, вдихаючи ніжний аромат, і розсіяно обірвала пелюстки, зайнята невеселими думками. Ніжні рожеві шматочки повільно ковзали спідницею і падали на землю, приєднуючись до білих, червоних і жовтих, які до цього вже встигла знищити Тамарі.

- Ти ними, здається, чимось незадоволена? - пролунав за спиною глибокий незворушний баритон. Тамі  здригнулася від  несподіванки. Здивовано повернулася, але полегшення від того, що вона нарешті може поговорити з Грантом спокійно, миттєво змінилося наростаючою панікою, яку вона безуспішно намагалася придушити весь цей час. Чомусь стоячи так близько до нього,  вона знову почувала себе слабкою,  досить розгубленою  дівчиною.

– Я незадоволена всім.

Його веселий погляд ковзнув по горі рожевих пелюсток,  що вітер перекочував коло її ніг.

- Включаючи троянди? - зауважив Грант.