Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

А ще через пів години Тамарі неохоче пленталася за Маріеллою, яка таки прийшла за нею. Багатство навколишнього оточення з кожною миттю все більше змушувало її усвідомлювати власну нікчемність та жалюгідність свого улюбленого будиночка.

Звичайно, вона вже бачила ті покої, в яких її замкнули і очікувала побачити величну будівлю, але дійсність перевершила навіть уяву. Перед нею з'явився величезний замок, оточений садами і газонами, що тяглися на багато кілометрів. Через вікна,  що починалися майже на підлозі і торкалися стелі,  в кімнати цілими снопами попадали промінчики сонця.

Широкі сходи тікають вгору, закручуючись,  наче велетенські роги. Ноги потопають у товстому килимі, двері різьбленого дуба, величезні кімнати, обвішані картинами в химерних рамах та важкими гардинами.

У величезній залі за столом відповідного розміру вже сиділи чоловіки. Всі як один, схожі один на одного, навіть одягнені майже однаково - темні шкіряні штани, замшеві сорочки, що тільки трохи відрізнялися відтінками. І всі однаково незворушно спостерігали за жінками, що входили до зали.

Тамарі принципово не одягла запропонованого їй шкіряно-замшевого одягу, а начарувала собі сукню з таким улюбленим нею забарвленням у ніжну квіточку. Плутаючись у подолі сукні, що гідно сиділа на ній, Тамарі опустилася на самий край стільця. Щоправда, вона спробувала відсунутися подалі, але спідниця зачепилася за підлокітник, і матерія натяглася настільки, що високий комір здавив горло, і їй довелося підняти підборіддя. Дівчина, що заплуталася, мов кролик у силі, безпорадно дивилася на Гранта, що сидів навпроти неї.

- Тобі зручно? – спитав він без тіні посмішки.

- Дуже, дякую, - збрехала Тамарі, згоряючи від сорому в сумній впевненості, що він ледве стримує сміх.

- Може, тобі краще підвестися і знову спробувати сісти?

– Дякую, я чудово влаштувалась.

Веселі іскорки в очах чоловіка раптом миттєво зникли, коли стілець, на якому він сидів, почав завалюватись назад. І тільки блискавична реакція Гранта не дозволила йому впасти з солідної висоти й гепнутися головою  о мармурову підлогу. Він розвернувся майже в повітрі, щось рикнув собі під ніс і кинувся до великої колони, що підпирала балкон. Там щось копошилося, навіть гарчало, чути було як Грант голосно чортихався.