Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

Ліам Баррога

Я стояв на балконі однієї з найвищих веж свого замку. Стояв, підставивши вітру своє поцятковане моторошними малюнками обличчя. Я й сам уже не пам'ятаю, в який саме момент наявність цих візерунків стала приносити мені задоволення. Те, як здригалися мої співрозмовники, або широко розкривали від подиву, а то й жаху очі, тішило моє самолюбство.

Саме такі реакції я зчитував і сьогодні на обличчях одинадцяти володарів, які прибули на мій поклик. Троє з них уже зустрічалися зі мною раніше, і все ж і вони реагували на мою зовнішність не так вже й спокійно. У посланнях, надісланих до них моїми гінцями, я вже стисло виклав суть справи - і те, що місце Деніела Огго було узурповане його братом-близнюком, і те, що перша землянка, яка народила маленького ісідіанця, запросила моєї допомоги.

Як виявилося, деякі з повелителів уже мали справу з Демісоном Огго, і були, м'яко кажучи, неприємно вражені його методами ведення переговорів. Вони, до речі, першими підтвердили те, що Демісон і Деніел - це абсолютно різні люди. Як справедливо зауважив один із них, якби Демісон захопив місце ватажка землян відкрито і визнав би це привселюдно, ніхто ніяких претензій йому не висунув би - хіба мало, що діється в сусідній державі.

Але водночас усі визнали, що з першою дитиною землян, яка народилася на Ісіді, слід чинити за законами Ісіди. А отже, Великому Турніру бути. І саме той, хто на цьому турнірі переможе, і відповідатиме за долю маленького землянина.

- Шкода хлопця, - зауважив літній володар невеликих земель на околиці світу. - Зростай він при батькові, зміг би стати вождем землян.

- За його права може заступитися опікун, - відгукнувся один із братів-близнюків Креззо Домітор, який, як мені вже було відомо, був одружений на землянці, - і викликати на бій самозванця. Саме так ми з братом і зробимо, якщо виграємо Турнір.

- Згоден, - підтримав його не менш неперевершений представник Ісіди - Солус Вір. - Вважаю, буде справедливим зберегти трон для хлопчиська.

Я в обговорення не встрявав - але уважно слухав, придивлявся, навіть - принюхувався. Кожен із тих, хто перебував у цій кімнаті, міг незабаром стати моїм суперником. І нехай при цьому моєму життю ніщо не загрожувало - для мене було життєво важливо перемогти кожного, з ким зустрінуся на рингу.

Я ретельно готувався до цього Турніру - життя в нетрях зорельота навчило мене, що не варто пускати справу на самоплив. Мало того, що я ретельно вивчив правила проведення Турніру і місцеві звичаї, я навів довідки про кожного з повелителів. Один умів метати блискавки, інші - легко приборкували диких ігозаврів.  А дехто - навіть дракона.  Хтось був на «ти» із силами природи, а хтось сам умів просочуватися крізь пальці, немов пісок... Але ніхто з них не вмів перетворюватися на дракона.

- Хто був Вашим батьком, Ліаме? Я непогано знав попереднього вождя самандарців.  І, наскільки я знаю, у нього не було синів, - несподівано мені поставив запитання один із повелителів, ліниво потягуючи солодке вино. Офіційна частина нашої зустрічі явно добігла кінця - настав час знайомитися ближче і налагоджувати дипломатичні мости.

- Влада в самандарців завжди передавалася найсильнішому, а не за правом крові, - одразу ж підхопив цю тему інший володар. - І все ж, мені теж цікаво - звідки ви родом? Я ніколи не чув, щоб хтось із чистокровних самандарців міг перетворюватися на дракона. Ви ж це вмієте? Це не пусті плітки?

Я знав, що таємниця моєї появи хвилює багатьох. Ще б пак - лише рік тому самандарців вважали лютими воїнами, що цураються будь-яких проявів цивілізації. І тут раптом - чудове місто посеред пустелі й таємничий вождь - чи то людина, чи то дракон.

Я не збирався все життя приховувати своє походження. Ба більше, поряд із мрією про Капризулю, я бажав заявити цьому світові, що земляни гідні його не менше за самих аборигенів. І те, що брати Огго не змогли довести це, означає лише те, що вони слабкіші, ніж, наприклад, простий мутант, який виріс серед уламків зорельота.

- Будь-яка людина в цьому місті підтвердить, що право бути вождем я здобув у чесному поєдинку, - спокійно відповів я. Я був готовий до подібної розмови, готувався до неї, і все ж... у глибині душі хвилювався. - А хто був моїм батьком - я не знаю. Як не знають своїх батьків і багато хто із землян, яких прихистив цей благословенний світ Ісіди.

Я не лукавив. Я не знав, хто був моїм батьком. Але не тому, що про мене забули в дитинстві, або підкинули, а тому що... я був такою самою дитиною з пробірки, як і батьки Капрісуель або братів Огго. От тільки медичні світила землян на якомусь етапі раптом вирішили, що я - невдалий екземпляр. Або, як нас презирливо називали «чисті» - мутант, і відправили з чистих відсіків на вірну смерть. Так, як робили це з кожним новонародженим, хто не відповідав їхнім стандартам.

Багато таких дітей гинули, я ж - вижив, пройшов усі кола пекла, загартувався серед покидьків людства і навіть зміг зібрати вірну мені команду. І ось я тут, на Ісіді, живу в стінах власного міста і запросто спілкуюся з тими, на чиїх плечах тримається цивілізація Ісіди.

Незручне мовчання перервав смішок одного з братів Доміторів - одного з наймолодших чоловіків у цьому залі...

- Але ж я виграв парі, - ляснув брюнет Найвен свого брата по плечу, потім стукнув кулаком у бік Солус Віру - володареві, не багато, не мало - драконів. - Хоч якою божевільною була моя версія, але я правий, він - землянин.    

Потім майже граціозно піднявся на ноги і попрямував до мене. Я кілька секунд дивився на те, як він наближається, потім піднявся йому назустріч. Чорт знає, що він задумав, але потрібно бути готовим до будь-якої реакції. Я і був готовий, але тільки не до того, що сталося наступної секунди.

Він ляснув мене долонею по плечу так само, як перед тим ляснув брата, і слідом простягнув руку для рукостискання:

- Я буду невдячним, якщо не запропоную свою дружбу й підтримку тому, хто допоміг мені виграти парі й стати багатшим на... чотири літаючі острови.