Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Тесей клацнув язиком із розчаруванням. 

 – Не починай, всіма богами благаю. Мені вистачає її листів. Вона наче думає, що якщо буде мені писати про те, як було би добре, щоб я повернувся, ці шість місяців швидше закінчаться.

У його голосі звучало роздратування, а Айза за стіною заклякла, стиснувши пальцями ящик аж до білої шкіри. Вона вперше чула про якісь шість місяців. 

Хоча… звісно, вона мала би здогадатися. Якщо його звичайна, справжня робота була у Анірі, серед розпещених науковців і дослідників, рано чи пізно його мали повернути назад. Тож у Айзи всього пів року. Не так багато, але за цей час чимало може змінитися – щонайменше, вона на це сподівалася. Айза не була готова розпрощатися з усіма дивними мріями про Тесея, що приходили їй у голову перед сном. 

 – Ну, я думаю, вона тебе просто готує. Ти ж якраз перед Жнивами повертаєшся, так? 

Ящик у руках Айзи зарипів від того, як сильно і раптово вона його стиснула. 

 – Після. На щастя, не встигаю на королівський бал, тож усі мамині плани по одруженню мене, на жаль, підуть псу під хвіст. 

…то це загалом Тесей мав провести у Райні шість місяців. Майже чотири з них Айза ще навіть не підозрювала про його існування. А за місяць він мав би повертатися до столиці, і вирішив зручно про це їй не згадати. Певно, для Тесея це було звичною справою – заводити романи, які нічогісінько не означали, а потім думати про те, чи встигне він на королівський бал. 

А Айза ж була чудовим варіантом – сільська дурепа, яку так легко закохати. Що ж, більше такою дурною вона не буде. Айза відступила на крок назад, але продовжила слухати. Ноги її прикипіли до землі, наче вона фізично не могла відійти в сторону. 

 – Чого ж це? Кращу дружину, ніж там, ти ніде не знайдеш. 

Тесей не мовчав ані миті і відповів із якоюсь розважливою насмішкою. 

 – О, я у цьому дуже сумніваюся. 

 – Що?.. – у голосі його співрозмовника відобразилося таке саме смішливе здивування, зовсім несерйозне. Але в останню мить його запитання округлилося і наче набуло ваги і форми. – Ох, не говори мені. – повільно сказав він. –Не говори! Невже ти пригледів когось тут? У Райні?

Айза нашорошила вуха, починаючи із подвійною силою прислухатися до розмови. 

 – Я цього не говорив, – сказав Тесей із затримкою, і серце Айзи наче пропустило удар і впало кудись у шлунок. 

 – Та тобі й не потрібно, – вона знову почула ляскання по плечу. – Ну ти й попав, друзяко. І що, забереш якусь провінціалку до столиці? 

Айза схилила голову. То Тесей таки… таки думав про неї? Чи ні? Вона вже нічого не розуміла. Але від цього зневажливого тону, від цього образливого “провінціалка” їй хотілося набити невідомому лице. Можливо, вона і справді була провінціалкою, навіть більше – селючкою, але чи робило її це чимось гіршою за них? За тих, кому просто пощастило народитися у правильному місці і у правильній родині? Айза підозрювала, що багато розуму для цього не потрібно. 

 – Вона… – протягнув Тесей із сумнівом у голосі. – Певно, вона не поїде. Дуже горда. 

 – Для жінки не найкраща риса, – відразу ж відізвався інший чоловік, і між пальцями Айзи почали літати перші іскри магії, а це було вже поганим знаком. Вона втихомирила енергію і підступила на крок ближче. Вона… не мала би підслуховувати. Але вони ж говорили про неї. Причому говорили далеко не найкращі речі. 

 – За це вона мені і подобається, – посміхнувся Тесей. – Але… Щось ти дуриш мені голову з цими розмовами про бали. Що з колами, чому Нозері мені ніяк не напише? 

Айза ледь не похитала розчаровано головою. Перед цим чоловіком Тесей виляв, як дзиґа, і нічого не говорив прямо. Підслухана розмова небагато їй давала – крім розуміння, що всього за місяць-два Тесей назавжди покине Райн, і спілкуватися вони будуть хіба що листами. 

 – Ти не чув?..  – запитав чоловік із співчуттям, але Айза вже не чула у цьому нічого щирого. – Ох, звісно, сюди новини не дуже швидко доходять. Нозері зліг. Може, з місяць тому – і, маю зізнатися, на поправку він не йде. З кожним днем марніє все сильніше. 

 – Що?.. – відізвався Тесей розгублено, голос його впав ледь не до шепоту. – З чого це раптом?

 – Ніхто не знає. Мені здається, в нього були вже всі цілителі столиці, але поки що нічого не допомагає. Просто одного дня йому стало погано – прямо перед усіма на нараді втратив свідомість. 

 – Можливо, його отруїли? – підозріло сказав Тесей, розтягуючи останні склади, наче сам не був впевнений у тому, що говорив. – Я не можу уявити іншої причини – Архей справді сильний чаклун…

 – Ну не знаю. Кому би його труїти? 

 – Поняття не маю. Я надто випав із життя столиці, – Айзі видалося, що Тесей аж сплеснув руками від розчарування. –  Невже нічого не можна вдіяти? 

 – Можливо, і можна, але що саме?..  – голос звучав співчутливо, та наче відсторонено. – Я не цілитель, та й ти там, певно, не допоможеш. Але про кола… Я говорив з ним ще до того, як усе почалося. Він був у захваті, правда! Насправді, я теж ніяк не можу викинути цей ритуал із голови. Але тобі не здається, що він може…  – чоловік зам’явся на місці, підбираючи слова. – Як би це сказати, порушити баланс?