Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Перстень ніс Тесей – у невеликій скриньці, що теж вдалося знайти на горищі. Він ніс і решту, речей, попри те, що Айза пропонувала взяти частину. Тесей відмовився так, наче Айза намагалася його образити, а вона і не стала наполягати – звісно, вона могла понести ящик із речами, але якщо некромант рвався виконати всю роботу замість неї, вона не збиралася його зупиняти. 

 – Ти знаєш, де її знайти? – запитала зрештою Айза. 

 – В архіві? – відізвався Тесей не надто впевнено, і вона кивнула. Звісно, складалося враження, що пані Серпик якимось неймовірним чином кожного разу знала, що вони збиралися туди прийти, але поки що це працювало їм на руку. І Айза тепер все більш переконувалася, що вона не здогадувалася, а справді знала. 

Вони йшли добре освітленими вулицями міста, і Райн ніби знову перевтілився – тут ходили люди, тут працювали крамниці, і він виглядав як місце, де Айза справді хотіла би жити. Їй подумалося що, можливо, потрібно частіше виходити з дому не вночі, і тоді вона зможе навіть отримувати задоволення від перебування тут. 

Втім, торгівля йшла і в половину не так жваво, як раніше – відчувалося, що через поломку на колії Райн мало не відрізаний від усього світу. Підвозити сюди щось підводами і возами було довго і невигідно, і однаково майже всі вони були зайняті трупами, які все везли і везли до міста. 

 – Тобі точно не потрібна допомога? – запитала зрештою Айза. Все ж вона відчувала себе не надто корисною, коли йшла поруч з Тесеєм, не маючи нічого в руках. 

Він спершу похитав головою – з таким впертим виразом лиця, що Айза навіть на кілька митей передумала з ним сперечатися взагалі. Але потім він застигнув посеред вулиці, і Айза на кілька кроків обігнала його перед тим, як зуміла зупинитися. 

 – Що таке? – запитала вона, озираючись назад. Тесей стояв, схиливши голову і примружившись, і дивився кудись наче крізь неї – або, можливо, трохи в бік. Айза і сама повернула туди голову, але не помітила нічого дивного – звичайна вулиця, звичайні люди – і всі займаються своїми звичайними справами. Айза не могла помітити чогось, що могло так впасти Тесеєві в око. 

А той все стояв і крутив головою то в один бік, то в інший, і виглядав дуже здивовано і невпевнено. 

 – Ти могла би?.. – почав він, ступаючи кілька кроків до Айзи. На неї він все ще не дивився – тільки вишукував у натовпі чи то щось, чи то когось. – Ти могла би потримати це кілька хвилин? Я миттю. 

І попри ще зовсім недавні заперечення, Тесей швидко впихнув Айзі у руки великий ящик і повільним кроком рушив вперед по вулиці. Айза ще продовжувала стояти на місці, але коли помітила, що Тесей віддаляється все далі і далі, поволі рушила за ним. Він ж не просив її стояти на одному місці, так? Тільки потримати коробку. 

Айза ледь не втратила Тесея серед людей, яких раптом стало аж надто багато, і тільки по його світлій потилиці, що піднімалася над загальним потоком, визначала, куди йти. Дуже швидко вона помітила, що Тесей зупинився, тож і сама стишила крок. Не те, щоб вона збиралася підслуховувати, але ж… Непогано було би спершу розвідати обстановку. Можливо, це була розмова, яка зовсім не потребувала свідків. 

Тесей зупинився прямо за кутом – дуже зручно для Айзи, тож вона прихилилася до стіни і нашорошила вуха. Вона нічого не бачила, і це було прикро, але водночас вона боялася видати себе, зазирнувши за кут. 

 – …тут опинився, Аглаю? – вловила вона Тесеїв голос. – От де тебе точно не очікував побачити, так це в Райні. 

За кутом почулося невиразне шаркання, і Айза ніяк не могла зрозуміти, що ж означають ці звуки, і тільки залишилася стояти на місці. 

 – Не повіриш. Приїхав ось тебе побачити, – відізвався інший чоловічий голос, глибокий і зовсім трохи насмішливий. – Подумав, чи не зовсім ти ще всох у цій дірі… Все-таки жорстоко Нозері повівся… 

Айза почула, як Тесей задушено кахикнув. 

 – Ну, скажімо, не така вже й діра, – почав Тесей, і у його голосі чулася тонка усмішка. – Тут і в половину не так погано, як я очікував. Я не дуже страждаю, якщо ти за це переймався. 

 – “Не така вже й діра”?... Говори, говори, – чоловік за кутом розсміявся. Айза чомусь скривилася. Не те, щоб вона вважала Райн найкращим містом Естрії, але коли хтось столичний говорив про нього із такою невимовною зневагою, їй хотілося його захищати до хрипу у горлі. Можливо, це було через те, що вона виросла у селі. Можливо, це було через те, що у голосі невідого справді було надто багато неприємної поблажливості. 

 – Не будемо про це, – розсміявся Тесей, і Айза розрізнила у цьому зовсім легкий, ледь помітний примус. – Краще скажи, що там в Анірі. І як… що сказав Нозері про кола?

 – Ось тепер впізнаю старого-доброго Тесея, – Айза почула звук, як наче хтось дружньо ляснув Тесея по плечу. – В Анірі все стабільно. Починаються бали, і в мене і вечора вільного немає. Вирвався всього на кілька днів, бо думав, що панянки роздеруть мене на шматочки. Знаєш, зустрів одну бестію: руда, примхлива, але така… 

Запала мовчанка, така виразна, що говорила більше за десятки слів. 

 – Чудово. Я в тобі і не сумнівався, – засміявся Тесей, цього разу більш щиро. – Але бали цього року мене не дуже цікавлять. Я радий, по правді, що зміг цього уникнути. 

 – Ти сам не знаєш, про що говориш. Цьогорічні дебютантки – це щось. Та й тобі настав час підшукати собі пару – твоя матір за кожної зустрічі мені тільки це і говорить.