Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Гроза продовжувалася. Вітер задував у розбите вікно цілі струмені води. Кімната виглядала як не найкраще місце для нічного відпочинку. Але зайнятий власною персоною Тайлер забув віддати розпорядження, щоб Поліні відвели інші покої.

Вона, не довго думаючи, вирішила сьогодні перебратися на ночівлю до Глорі. Зібрала невелику сумку особистих речей, не забула покласти туди скриньку, і попросила прислугу провести її в покої сестри.

Поліну довго вели коридорами — Тайлер постарався відселити Глорі якнайдалі — в гостьове крило, розташоване в прибудові. От і чудово. Що далі від «нареченого», то краще.

Поля сподівалася, що не потурбує Кульбабку. Незважаючи на пізню годину, напевно та ще не спить — сидить під торшером з книгою в руках. Саме за цим заняттям Поліна й застала Глорі.

Та моментально зірвалася з крісла, підскочила, стривожено зазирнула у вічі.

— Все добре, — поспішила заспокоїти Поля. — У моїх покоях розбилося вікно. Я до тебе. Пустиш?

— До мене? — Глорі засяяла. І радісно обхопила руками. Але раптом різко відсторонилася: — Він тебе не образив?

Скільки ж тривоги у цих не по-дитячому серйозних очах.

— Ні, все добре, — знову почала заспокоювати Поліна, міцно притискаючи Кульбабку до себе і цілуючи в маківку.

Хм. Чому в неї вологе волосся? І так пахне дощем. Вона була на вулиці в грозу? Здогад блискавкою промайнув у голові.

— Глорі... — Поліна відсторонилася і заглянула Кульбабці в очі. — Глорі, це ти зробила?

Так ось хто став рятівником Поліни. Ця тендітна тиха дитина, ця світла віддана душа. Вона захищала сестру як могла.

Глорі сховала очі і почала говорити швидко-швидко.

— Коли керуючий за розпорядженням пана Тайлера наказав мені перебиратися в інші покої і навіть не дав попередити тебе про це, я запідозрила недобре... Я так хвилювалася, що він може тебе образити... — голос Глорі зірвався. Вона рвано вдихнула і продовжила: — …я все думала, як тобі допомогти, і придумала. Тут у прибудові є вихід на задній двір. Я тихенько пробралася на вулицю. Я так боялася, що можу не встигнути.

— Ти встигла, — Поліна знову притиснула до себе Глорі. У цьому чужому непривітному світі ця дівчинка — єдина людина, яка віддана і любить всією душею. І Полю теж переповнювала любов і вдячність. Вона шепотіла: — Моя славна Кульбабка. Моя хоробра стійка Кульбабка.

У них обох текли з очей сльози. Але не довго. Коли Глорі запитала, чому так голосно кричав Тайлер, а Поліна розповіла про його невдалий забіг по битому склу, вони раптом почали сміятися. Реготали нестримно, впавши на ліжко. Сміх, сльози — всі ознаки істерики. Але їм потрібен був цей виплеск емоцій.

Про те, як далі виживати на цьому світі, Поліна подумає завтра, а сьогодні хотілося просто відпочити. Вони лягли спати поряд на одному ліжку, хоча Поля могла б зайняти вільну софу. Але їм хотілося триматися за руки — це давало дивовижне відчуття спокою та захищеності.

Їм довго не спалося. Глорі згадувала випадки з дитинства та переповідала їх Поліні. За вікном продовжувала вирувати стихія. Під гуркіт грому і спалахи блискавок у Кульбабки в пам'яті спливали не найневинніші пригоди. Найбільше Полю зацікавила розповідь про те, як одного разу сестри з цікавості вирішили навідатися в Проклятий Замок. Це величезна занедбана будова, розташована у лісі, що оточує столицю. Він давно порожній — вважається, що там живуть лише чорні ворони. А яка людина при здоровому глузді ризикне оселитися в Проклятому Замку? Подейкують, ще жоден із зірвиголів, що насмілювалися переступити поріг зловісної будови, не повернувся назад.

Глорі та Елайза, звичайно, не збиралися заходити всередину. Їм цікаво було глянути на замок хоча б здалеку. Вони дійшли лише до дерев'яного містка, перекинутого через струмок. Далі йти не наважилися. Вважається, що на тій стороні струмка починаються згубні місця — можна запросто заблукати. І хоча стіни замку, що виднілися в просвітах між стовбурами дерев, могли б служити орієнтиром, але, якщо вірити чуткам, навпаки, вони збивають зі шляху.

— А чому замок вважається проклятим? Хто його прокляв? Хто там жив до того, як про нього пішла погана слава? — Поліна засипала Глорі запитаннями.

Цікавість її не була пустою. Їй раптом чомусь подумалося, що саме в цьому замку може жити Ворон. Дивна, звісно, думка. Але ж і Ворон дуже дивний. Поліна звернула увагу, що він не хоче з'являтися на людях. Завжди безвісти зникає при загрозі бути кимось поміченим. А якщо ти з якоїсь причини ховаєшся від людських очей, то хіба можна знайти краще місце, ніж замок, який вважається проклятим, куди всі бояться підходити й на гарматний постріл. А самому Ворону прокляття замку, напевно, не страшне. Адже він сильний маг.

— Замок належав дуже древньому магічному роду Сар-тьє-Клар, — сказала Глорі. — Але все, що стосується цього роду, покрите таємницею. Відомо тільки, що з роками рід занепадав. Мабуть, теж був проклятий. І коли помер останній представник роду, земля, на якій стояв замок, і сам замок остаточно опинилися у владі чорних чарів.

Ця моторошна інформація не спростувала припущення, а, навпаки, ще більше переконала Поліну в тому, що саме Проклятий Замок і уподобав собі Ворон. А отже тепер Поля знає, де в першу чергу варто пошукати мага, який розпечатає їй магію.