Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна різко смикнула руку, щоб звільнити зап'ястя.

— Не смію вас більше затримувати, пане Тайлере. Впевнена, ви зможете знайти собі іншу співрозмовницю, кому буде цікава тема, яка вас сьогодні хвилює.

В очах Тайлера спалахнув уже справжній гнів.

— Елайзо, будь ласкава, випий, — він притиснув Поліну своїм потужним тілом до стіни і підніс келих до губ, намагаючись мало не насильно влити рідину їй у рот.

Напевно у вино додана якась гидота, що пригнічує волю. Ось так — із спокусника перекваліфікувався на ґвалтівника? Він думає, що якщо фізично сильніший, то Поліна його боїться? Що оскільки вона менша і худіша за нього в два рази, то підкориться його волі? Що не боротиметься? Тут він дуже помиляється. Та якщо він продовжить так само, вона підніме такий крик і вереск, що збіжаться всі слуги. Весь особняк стоятиме на вухах. Тайлер запам'ятає цю ніч надовго. Шкода тільки Кульбабку лякати. Поліна мимоволі зиркнула на двері, що вели до суміжної кімнати.

Тайлер перехопив її погляд:

— Не турбуйся про сестру. Її там немає. Я розпорядився відвести їй інші, більш просторі та зручні покої.

От негідник! Мабуть, передбачив, що Глорі може щось почути і перешкодити? Може, він і слуг кудись відіслав? Кричати марно? Але Поля все одно не здасться. Вона похитала головою, щоб капюшон спав з голови, і подивилася Тайлеру в очі. Вона анітрохи його не боялася. Хай він це відчує. Нехай побачить у її погляді всю силу зневаги. Всю її рішучість.

— Пане Тайлере, давайте начистоту. Ви думаєте, позбавивши мене цноти, зробите слухняною?! Майте на увазі, я ніколи добровільно не стану дружиною ґвалтівника. Ніколи добровільно не підпишу папери, які б пов'язували мене з людиною, яка посміла цинічно вчинити наругу.

Тайлер важко дихав. Його трясло від злості. Що? Не чекав, що його «геніальний» план буде розкритий?

Він не випускав Поліну з рук. Вирішував, що робити далі. Вона теж часу даремно не втрачала, придивлялася важкий предмет, до якого, в разі чого, зможе дотягнутися.

У цій напруженій тиші знову стало чути звуки грози. Розкати долинали звідкись здалеку. Але черговий розряд, мабуть, влучив прямо в особняк. Гримнуло так сильно — аж вуха заклало. І лише за секунду Поліна зрозуміла, що сталося. Справа не лише у грозі. Якийсь важкий предмет влетів у вікно, і воно розбилося вщент.

Тайлер на автоматі зробив кілька кроків у бік вікна — подивитися, що трапилося, і раптом завив від болю. У напівтемряві він наступив на уламок, який прорізав його легкі домашні туфлі.

— Стефане! — закричав Тайлер не своїм голосом, викликаючи управителя.

Сильно припадаючи на праву ногу, він вилетів з покоїв Поліни. Вона ще довго чула його лайку і нелюдський рик. Мабуть, усі слуги справді були відіслані в дальнє крило особняка і не одразу відгукнулися на поклик господаря.

До Поліни долітали накази Тайлера негайно запросити лікаря та розібратися, що трапилося з вікном. До речі, вона вже знала, що сталося. Поля акуратно підняла з підлоги важкий камінь. Ось вона — причина розбитого скла. Цікаво, хто постарався? Вона викинула каменюку назад на вулицю. Хоч би хто це був, Поліна була йому дуже вдячна.