read-books.club » Фентезі » Невинна й небезпечна, Ольга Обська 📚 - Українською

Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Невинна й небезпечна" автора Ольга Обська. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Невинна й небезпечна, Ольга Обська» була написана автором - Ольга Обська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Невинна й небезпечна, Ольга Обська" в соціальних мережах: 
Амалія — сирота, що виросла в пансіоні. Її найкращі подруги – книжки. Вона не знає, як поводитися з чоловіками — знічується від одного чоловічого погляду. Навіщо її запросили на відбір наречених для принца-спадкоємця престолу? Щоб конкуренткам було з кого посміятися? Ніхто не знає, але у цієї тихоні та недоторки є таємниця, яка могла б допомогти їй виграти відбір. Але чи зможе принц зробити так, щоб вона захотіла його виграти? Нові розділи - щоранку о 7 годині, крім середи та суботи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 117
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Знайомство

— Я приїхав по вихованку Амалію. Його Величність доручив мені супроводити її до палацу, — чітко проговорив Маркель.

Настоятелька пансіону, сива статна пані Елісон, уважно подивилася на гостя. У погляді читався скепсис. Ніби вона воліла б бачити в якості супроводжуючої особи когось більш благонадійного.

Маркель подумки посміхнувся. Що не так? Схоже, вже і до Шерстона, цього глухого містечка, розташованого в богами забутій глушині, дісталися чутки про нього, як про любителя жінок, життя та сумнівних наук. Так, все це — правда. Саме таким він і був, молодший син Його величності. Ганьба сім'ї. Не те, що старший — Себастін. Надія трону та всього королівства. Серйозний та цілеспрямований.

Але пані Елісон могла б не супитися. Маркель і сам не був у захваті від покладеної на нього місії. Він хотів би залишатися в столиці і продовжувати любити жінок, життя та сумнівні науки, але батько вирішив покарати сина за останню витівку і віддав розпорядження їхати до цієї глушини.

— Ми отримали лист Його Величності, в якому він попередив про ваш приїзд, — відповіла пані Елісон. Вона статечно підвелася з-за столу: — Ходімо, Ваша Високосте, проведу вас до кімнати Амалії.

Коридори пансіону здалися Маркелю незвично тісними та низькими. Врятувала від похмурого враження лише велика кількість світла, що лилося зі старомодних арочних вікон. Будівля була оточена парком, у якому панувала осінь. Її золоті промені вдихали життя в цей застиглий простір вузьких коридорів.

— Амаліє, — настоятелька зупинилася біля одних з дверей і постукала.

— Так, — пролунало тихе зсередини, і пані Елісон увійшла.

— Амаліє, Його Високість прибув, щоб супроводити тебе до палацу.

— Доброго ранку, Ваша Високосте, — прозвучало щось більше схоже на видих, ніж на слова.

Вихованка стояла посеред невеликої кімнати з високим стосом книжок у руках, який підпирала підборіддям. Напівобертом до тих, хто увійшов, тому Маркель не міг бачити її обличчя. Погляд затримався на волоссі, зав’язаному стрічкою, як у підлітка. Незвичайний відтінок кольору осіннього листя. Раніше Маркелю не траплялося бачити такий. Втім, на цьому переваги Амалії закінчувалися. Невисока, худенька. Не знай він, що їй дев'ятнадцять, подумав би що максимум п'ятнадцять. У непоказній сірій сукні та жахливій старомодній накидці, явно з чужого плеча, яка бовталася на ній як балахон.

— Залишу вас ненадовго. Мені потрібно віддати розпорядження підготувати в дорогу кошик із їжею, — пані Елісон вийшла з кімнати, багатозначно залишивши двері відчиненими. Ніби хотіла наголосити, що повернеться буквально за кілька хвилин.

Маркель знову подумки посміхнувся. Ну, не таке вже він чудовисько, щоб було страшно залишити його з дівчиною наодинці на пару хвилин. Він не харчується дітьми. Тим паче такими. Вихованка була неймовірно сором'язлива. Вона так і продовжувала стояти з книгами, не наважуючись розвернутися.

Маркель відчув роздратування. Що за покарання вигадав йому батько? Возитися з цією тихонею. Він навіть не знав, як з нею заговорити. Про що? Він звик спілкуватися з іншими жінками. А їм доведеться провести в дорозі майже цілий день.

— Амаліє, ви вже готові їхати?

Вона нарешті ворухнулася. Зробила пару кроків до дорожньої сумки, що стояла біля вікна на підлозі.

— Майже, Ваша Високосте, — прошепотіла тихо, не розвертаючись. — Мені треба зібрати речі. Ми чекали вашого приїзду лише завтра.

Вона почала квапливо складати книжки до сумки.

— Ви зібралися взяти все це з собою? — роздратовано поцікавився Маркель.

Амалія здригнулася через те, що він підвищив голос. І він відразу подумки прокляв себе, що підвищив. Дідько! Маркель не вмів поводитися з дітьми. Це найгірше завдання, яке він колись отримував від батька. Навіщо, взагалі, той придумав везти цього полохливого горобця до столиці?

Колись давно батьки дівчини зробили королю велику послугу, і він взявся опікуватися їхньою донькою після їхньої трагічної загибелі — оплатив її навчання в пансіоні. І міг би й надалі забезпечувати її життя тут, у цьому тихому містечку. Це було б правильно. Але батько навіщось вирішив, що Амалія має взяти участь в осінньому святі, яке тільки називається святом, а по суті буде виставкою наречених для наслідного принца. Після закінчення свята Себастін повинен буде назвати ту, кого поведе до вівтаря.

На оглядини запрошені представниці знатних родів, перші красуні, які знають як себе представити публіці та як подати чоловікові. Що робитиме серед них ця тихоня? Маркель одразу сказав батькові, що везти на свято вихованку пансіону з глибинки — погана ідея. А тепер, побачивши її на власні очі, переконався, що був тричі правий. Столичні красуні не пропустять нагоди поточити об неї свої кігтики.

— Скільки, Ваша Високосте? — несміливо запитала Амалія.

— Що скільки? — не зрозумів він.

— Скільки можна взяти книг із собою? — вона нарешті розвернулася до нього обличчям і підвела очі. Великі, живі, пронизливі, теж кольору осіннього листя. Але відразу сховала погляд. Потупилась, зашарілася. Щось ворухнулося всередині Маркеля. Незнайоме. Дивне. І він розлютився на себе за цю свою незрозумілу реакцію.

— Та жодної! Ви їдете на свято — вам потрібні сукні, а не книжки! — він знову підвищив голос.

Вона зсутулилася і почала викладати назад вже запаковані фоліанти. Маркель знову відчув докори сумління. Та далися йому ці книги? Підійшов, схилився над торбою:

— Лишайте, — і сам запхнув талмуди всередину.

— Ваша Високосте, — у кімнату впливла пані Елісон, — кошик із їжею готовий. Я попросила занести його до карети.

— Дякую, — Маркель випростався і спіймав на собі пильний погляд настоятельки. Ох, як їй не сподобалося, що застала його поряд зі своєю вихованкою.

— Ваша Високосте, можна вас на хвилину? — вона кивнула у бік коридору.

Маркель вийшов і попрямував слідом за настоятелькою. Вона трохи відійшла від дверей і заговорила:

— У мене буде до вас прохання. Наш пансіон потребує нових підручників, які можна придбати лише у столиці. Чи не були б ви такі люб'язні дозволити пані Бернадет, доглядачці нашої бібліотеки, скористатися вашою каретою, коли вже випала така нагода?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невинна й небезпечна, Ольга Обська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"