Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Віка

Пробудження виходить дивним. Ще не відкриваючи очей, я відчуваю, що під головою немає м'якої подушки. Щось тверде тисне, і мені подобається на цьому лежати. Намагаюсь поворухнутися, але підозріла перешкода тримає.

І що саме тримає?!

Ось тут я вже розорюю очі, зустрічаючись з відверто-хижим поглядом Кирила. Він нахабно розглядає мене. З ранку його коротке чорняве волосся стирчить, неголений, заборонено близький, спокусливий. Наче навмисно дурманить мої розгублені спросоння думки.

Моя голова зручненько спочиває на його руці, як так і треба. Другою лапою він мене охоплює зверху. Ще трохи й дотягнеться до грудей. Кофта захисної піжами зрадницьки задралася на животі. Сам він напівоголений, гарячий... Що ж це таке твориться! Дайте вогнегасник!

- Як ти... - голос злегка захрип, намагаюся зробити другу спробу. - Як ти мене притягнув до себе? Домагаєшся?

- І тобі з добрим раночком, наречена, - бадьоро гмикає бос, не забираючи руки. - Це ти на мене вночі напала. Забула, чи що?

- Я б не змогла таке забути!

Пам'ятаю, як вляглася з окрайцю ліжка. Пам'ятаю, як подумувала переміститися на підлогу. Бо думки, що Бєльський недозволено поруч, зовсім не допомагали засинати. Робила вигляд, ніби швидко заснула, а сама намагалася вгамувати хвилююче дихання і приборкати бунт шалених гормонів. Як відключилася, не пам'ятаю. Снилися сильні руки і жадібні губи Кирила, вони мене пестили, цілували, витворяли таке-е... Ой-ой-ой.

Невже я напала насправді?

- У тебе зараз такі очі перелякані, Вікторіє. Схожа на зайку, яка ховається від мисливця, - комусь смішно, коли я згоріти від сорому збираюся.

Відстрибую на ліжку подалі. Хапаю подушку і запускаю у фіктивного нареченого.

- То ти у нас мисливець?

- Ясна річ! - ловить подушку і знову до мене посувається. - Гаразд, заспокойся. Напала і напала. Подумаєш, захотіла спати до гарячого чоловіка ближче. Я ж грію краще, ніж твоя піжама ката. Штрафувати не буду. Хочеш, підемо разом у душ, і там на мене ще нападеш?

- Хочу, щоб ти не бентежив мене. Ось, що мені треба!

Так і є. Якби не його натяки збочені, відверті пропозиції та прийомчики спокусливі, я б не сходила з розуму, трималася б у своїй ролі спокійно. Мені ж треба грошей заробити, а не чергового стусана отримати під зад. З Кирилом взагалі без варіантів, якщо навіть Віті стала не потрібна.

Абияк налаштувалась у ванній не піддаватися. Хоча все складніше і складніше. Бєльський бачить, що я реагую, і тому бавиться. Зовсім не полегшує нашу фіктивність. Одна я, бідненька помічниця, намагаюся і легенду тягну. Лаюся, жалкую себе і одягаюся.

Для другого дня у мене підготовлені оливкового кольору вузькі брючки, під них простора сорочка і джемпер. Кирило сказав, що буде барбекю і не треба виряджатися. Та він би й лише у плавках пішов. Безсоромник! А я переймаюся за все. Бєльські, вони ж такі окаті й дивні.

Під час сніданку Олександр цікавиться, чи знайшла я свій браслет. Ще один невгамовний індик на мою голову. Подавилася тостом через нього. Добре, що сніданок без батьків проходить.

- Не до пошуків нам було вночі, - гордо відповідає Кирило.

- Розумію, знову ти проспав все на світі. Ну нічого, буває, роки беруть своє. Ліг на бочок і слину пускаєш, - у відкриту наривається його двоюрідний брат.

- Ми ровесники, ти не забув? - бос виходить з себе. - І взагалі, у мене підозра, що наш браслет хтось навмисно поцупив. Перший підозрюваний вже є. Це ти, Алексе!

- Не шкодую, що ми залишилися. Як цікаво у вас. Коли поб'єтеся?

Михайло опускає окуляри на перенісся і, коментуючи, стежить за наростаючою суперечкою.

- Можна уточнити, як виглядав браслет? Я ж вчора не бачила, щоб Вікторія його надягала, - навіть художниця п'ять копійок вставляє.

Ем-м... вигадувати браслет тепер треба. Ну що таке попадос? А ось він, мій постійний друг.