Читати книгу - "Гірка правда"

не поширювалася на мільйони вивезеної на примусові роботи молоді з "Райхскомісаріату Україна", тобто тих зі знаком "ОСТ" на одязі. А в той час "вождь" української нації, полк. Андрій Мельник, щоправда "розжалуваний" Степаном Бандерою, сидів у Берліні. Я не зустрів жодного документа, котрий вказував би на якісь кроки ОУН у напрямі полегшення долі тих мільйонів. Проте, не знаю якими шляхами, ОУН спромоглася захистити в якійсь мірі молодь з Галичини, вивезену на примусові роботи в Німеччину. Молоді хлопці й дівчата з Великої України й з Волині мали на одязі "ОСТ", натомість з Галичини - "У" (Україна). Невільники з Райхскомісаріату Україна не мали свободи переміщення, їх тримали в бараках під сторожею, натомість молодь з Галичини мала свободу, могла ходити по місту. Про це чистосердечно, без будь-яких побічних нюансів, написала Антоніна Хелемендик-Кокот.[161] Розлам в ОУН

Тим часом, коли УЦК організовував українське життя на південних і східних окраїнах Генерального Губернаторства, в ОУН дозрівав розлам. ПУН (Провід українських націоналістів), який від початку існування мав осідок то в Швайцарії, то в Берліні, на чолі якого стояв полк. Андрій Мельник, піддавався щоразу гострішій критиці з боку Крайового проводу ОУН на ЗУЗ (Західноукраїнські землі), на чолі якого від 1932 р. стояв Степан Бандера, котрий у вересні 1939 р. вийшов на волю з польської в'язниці.

Я не пишу історію ОУН, тому й не зосереджуватимусь на багатьох нюансах того розколу, який триває по сьогоднішній день, а його прояви виразно видно теж в сьогоднішній Україні. Обмежусь насамперед до ствердження, що розкол не відбувся на ідеологічному тлі. Розкол дозрівав від часу, коли провідником на ЗУЗ став Степан Бандера, довкола котрого згуртувалися ще більш революційніші націоналісти, ніж сам "Вождь Нації" - Андрій Мельник. Степан Бандера й іже з ним, начитавшися досхочу в польських в'язницях наук Дмитра Донцова, вважали, що ПУН (Провід українських націоналістів) є замало революційний, вони рвалися до боротьби, незважаючи на жодні обставини: Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї! Не завагаєшся виконати найбільший злочин, якщо цього вимагатиме добро Справи ("Декалог"). На волі (не на розумі), на догмі, аксіомі (не на доведеній правді)... на бездоказовім пориві мусить бути збудована наша національна ідея. Воля життя є однозначна з жадобою панування. Нам чуже моральне поняття справедливості. Ті моральні ідеї є добрі, які йдуть на користь в боротьбі за існування. Насильство - це єдиний засіб (з Дм. Донцова).

Степанові Бандері, коли він став провідником ОУН на ЗУЗ, було 22 роки, 1940 р. йому було вже (!) ЗО років. Він мав уже за собою вироки смерті, роки ув'язнення. Він сам виносив і затверджував вироки смерті, сам давав накази вбивати.[162] [163] Організаційні суди ОУН судили за зраду членів організації, натомість поляків та інших "зрадників" - українців убивали на наказ Проводу, про що казав сам С. Бандера на Варшавському процесі.[164] Йому посмакувала необмежена влада. Він був оточений подібними йому екстремістами, до яких слід зарахувати: Ярослава Горбового, Дмитра Грицая, Івана Габрусевича, Миколу Лебедя, Ярослава Отецька, Романа Шухевича, Володимира Стахова, о. Івана Гриньоха.[165] Автори "Шляху у нікуди" - А. Щенсняк і В. Шота, помилково називають Габрусевича "Гарбусевичем", а Сціборського "Сціборовським". Це Микола Сціборський написав працю "Націократія", і це його в Житомирі вбили бандерівці.

Але вертаючись до однодумців С. Бандери, - це про таких, як вони, писав Дмитро Паліїв резидентові ОУН в Римі проф. Євгенові Онацькому: У нас тепер "хвороба" на фашизм. Молодь у фашизмі шукає спасіння... фашистські форми в недержавній нації доводять до дивовижних речей. Чому він, а не я, має бути диктатором? [166]

Чому Андрій Мельник, котрий відсиджується за кордоном, а не я, Степан Бандера, котрий має за собою вироки смерті, чому він має бути "вождем" ОУН?

На боці гурра-революціонерів станув теж Ріко Ярий, мабуть теж виконуючи цим завдання Абверу, принаймні такі думки має Зиновій Книш. Це Ріко Ярий добирав собі агентів, хоч би й Володимира Стахова, котрий напередодні розламу зірвав зі стіни портрет "Вождя" (Андрія Мельника) й пропонував своїм помічникам стріляти в нього за "премію" 10 фенігів.[167]

Центром діяльності ОУН, в тому й УЦК, був Краків, столиця Генерального Губернаторства. Там теж діяв від Абверу Теодор Оберлендер. Степан Бандера, опанувавши після виходу з польської в'язниці осередки ОУН в Генеральному Губернаторстві і в Німеччині, за підтримкою того ж Т. Оберлендера,[168] і при активній співдії з Ріко Ярим, скликав на 9-10 лютого 1940 р. до Кракова конференцію крайових діячів ОУН, яка 10 лютого 1940 р. прийняла документ, в якому, між іншим, стверджено таке:

1. Фактична керма Організації Українських Націоналістів за кордоном опинилися в руках людей, що зле виконують завдання Проводу Української Національної Революції, не здійснюють її основних напрямних, нехтують націоналістичними методами праці та обовязуючими революціонерів засадами внутрішньо-організаційного взаємовідношення й співпраці...

6. Свідомі свого обовязку й історичної відповідальності за чистоту Націоналістичної Ідеї - ми, Провідники та Члени Крайових Екзекутив Організації Українських Націоналістів на Західних Землях України та Українських Землях під Німеччиною і провідний актив ОУН - згідно з волею націоналістичних кадрів,