Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Що ж це за мент такий, що в загальній колотнечі участі не бере? Колеги он працюють, а він стоїть собі, бовдур, на мене видивляється. Не схожий він на працівника органів, ой, не схожий!»
Рука мимоволі прослизнула в сумочку та намацала телефон. Георгієвого втручання, звісно, не хотілося, але, схоже, ситуація набувала трагічного відтінку.
«Жорик нічим не допоможе! Телепатично знешкоджувати злочинців він поки не навчився! Тільки розтривожиш людину марно. І крім того, уяви його вдоволену пику: ти, бач, без нього навіть з власними колишніми чоловіками розібратися не змогла!»
Пальці автоматично розтислися, знову опускаючи телефон на дно сумочки.
Нападати серед такого скупчення люду незнайомець не зважився б, тому я з радістю затягла б міліцейський розгляд якомога довше.
«Ну що ти робиш! — обурювався Здоровий Глузд, не витримуючи нападів Паніки. — Впокорюючись із неминучою долею, сама йдеш у пастку! Він же чигає на тебе. Рано чи пізно тобі доведеться відійти від товариства, і тоді…»
«Власне, що я втрачаю? Не вбиватиме ж мене напарник Робіна?»
Перевіряти останню думку на практиці якось не хотілося. Хотілося іншого: негайно знайти Робіна і розпитати його про все. Нехай відпустить Шурика! Нехай поверне Ключці авто! Нехай доведе мені, що насправді не винен! Нехай скаже своєму Комусь, аби нарешті дав мені спокій!
«Якщо ж Вадик відмовиться виконувати всі ці мої бажання, то я негайно збожеволію!» Однак я вирішила, що це недостатньо страшна погроза для Робіна, і згадала про викривальний лист, який Настуся неодмінно передасть Жорикові, а по тому відчула себе впевненішою.
Знову глянула на Незнайомця і насторожилася. Цього разу він відвернувся, відповідаючи на запитання когось із юрби.
«Ось він, мій шанс!» Не цілком розуміючи, навіщо все це роблю, я відступила за спини Ожигова та Інтелігента і швидко прослизнула в двері, позначені літерою Ж.
«І що тепер? Розраховуєш сидіти тут до кінця століття?» — в'їдливо поцікавився Здоровий Глузд.
Цієї миті двері обережно відчинилися. Я негайно змалювала в уяві, як виглядаю збоку (така собі панянка з інтернату для розумово відсталих, що завмерла посеред туалету з роззявленим ротом і замисленим поглядом), і вирішила вдати бодай найменшу подобу діяльності. Підлетіла до дзеркала та взялася зосереджено поправляти кіски. Дама зі зморщечками (а незваною гостею виявилась саме вона), на мій превеликий подив, теж стала біля дзеркала і з не меншою серйозністю почала поправляти зачіску. Періодично ми косували одна на одну та раптово здригалися, коли зустрічались поглядами.
«Тут вочевидь щось не те!» — кволо констатувала моя змучена свідомість. Дивлячись на власне відображення, я раптом згадала, як давно не спала, як стомилась та знервувалася протягом останнього часу.
— Знаєте, мені набридло, — тяжко зітхнула дама, відійшла від дзеркала та розчинила вікно. — Сподіваюся, ви не викажете мене. — Жінка підібрала довгу пишну спідницю, підв'язала її трохи вище колін, видерлась на широке підвіконня і звідти щиро посміхнулася мені. — Я не злочинниця. Просто дуже люблю свою кішку.
— А-а-е? — діловито поцікавилась я, киваючи на розчинене вікно.
— Ах, це, — дама жартівливо підморгнула і схопилася двома руками за раму та звісилась на вулицю. — Коли мені було ще сорок п'ять, ми з подружкою в такий спосіб утікали від обридливих залицяльників. Знаєте, від тієї породи чоловіків, котрі вважають, що приємне спілкування й танці — замала платня за вечерю і шампанське. У молоді літа я була страшенною авантюристкою, — пані блаженно закотила очі, пограла зморщечками. — Я добре знаю цей ресторан.
За кілька секунд, які знадобились мені, щоб усвідомити що відбувається, я прожогом кинулась до вікна, за яким зникла пані. Третій поверх все-таки!
З легкістю та швидкістю, якій можна було просто позаздрити, пані перебирала руками, спускаючись донизу пожежними східцями, що були просто поруч із вікном. Привітна доля вкотре порятувала мене. Тепер я знала, як уникнути зустрічі з тим незнайомцем, що так мене налякав.
Розділ дев'ятий,котрий підглядає, підслуховує та витворяє інші непристойні штуки
Голова йшла обертом. Я до смерті стомилась і неймовірно заплуталася. Я вдерлася до готелю, в якому зупинився Робін, у тій стадії агресивності, коли всі навколо просто не можуть не виконувати прохань такої істеричної особи беззастережно.
— Дівчино, кажу ж вам, — адміністратор, якого спеціально для мене викликали з бенкетної зали, вже вдесяте повторював те саме, віддано дивлячись мені у вічі, — такого постояльця в нашому готелі нема. Виїхав ще учора ввечері. Номер телефону? Ну з якого це дива клієнт залишав би нам свій новий номер телефону? Чи багато забирав речей? Ну й запитання ви ставите! Ні, вчора працювала інша покоївка, сьогодні вона має вихідний. Та не дам я вам її домашнього телефону! Дівчино, чого ви кричите, їй Богу?!
Нарешті я усвідомила, що справді кричу на ні в чому не винного адміністратора, і знітилася. Невиразно пробурмотіла якісь вибачення та повернулась до свого «Форда».
— Алло? Слухаю? — муркотливий голос Валерії лунав на подив спокійно. — Катю?! А ми тут ще й досі з міліцією розбираємося. Правильно, що ти пішла, тут такий безлад. Ні. Вадима
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бунт моїх колишніх», після закриття браузера.