read-books.club » Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 60 61 62 ... 91
Перейти на сторінку:
у 1929 р. Організація українських націоналістів (ОУН) вела активну пропаганду серед молоді, незалежно від статі. Дівчата у віці 15–18 років належали до «Юнацтва» (молодіжного крила ОУН), опісля ставали повноправними членками організації. Однак більшість бойових завдань виконували хлопці. Уже на початку 1930-х років діяла дівоча бойово-розвідувальна група, до якої входили Катерина Зарицька, Дарія Гнатківська, Віра Свєнціцька, Олена Недзвєцька, Марія Кос. Частина дівчат була арештована і засуджена польською владою за націоналістичну діяльність і відбувала покарання у Березі Картузькій та інших тюрмах. Дівчата були серед переслідуваних радянською владою учасників підпілля. Серед засуджених на так званому «Процесі 59-ти» у Львові у січні 1941 р. було 22 дівчини. Наймолодшій — Марії Наконечній — не виповнилося на той час і 16 років. Частину з дівчат засудили до розстрілу, заміненого згодом на тривалі терміни ув’язнення (до 15 років).

Навесні-влітку 1941 р. молоді дівчата поповнили так звані «похідні групи» ОУН, які вирушали на східні українські землі з метою формування місцевих органів самоврядування, осередків ОУН, проведення антирадянської і націоналістичної пропаганди. Коли нацистська влада розпочала масові репресії оунівців, дівчата також опинилися під загрозою. Декого було заарештовано і вбито у 1942–1943 рр. Наприклад, Анну Максимець розстріляли у Кривому Розі, Євгенію Петерзіль — у Сумах, Наталя Винників загинула в Києві. Частина дівчат повернулася в Галичину і на Волинь, інші працювали, щоденно ризикуючи життям. Для тих, хто повернувся додому, швидко знайшлася робота. Формування відділів УПА у 1943 р. вимагало залучення жінок до допоміжних структур, які обслуговували армію і були запорукою її життєздатності. Жінкам часто доручали ті завдання, які не могли виконати чоловіки через високу загрозу арешту. Членки підпілля привертали значно менше уваги радянської влади, аніж чоловіки. Вони здебільшого не мали зброї, носили звичайний цивільний одяг, характерний для тої чи іншої місцевості. Тож не дивно, що часом для виконання якихось завдань у населених пунктах повстанці-чоловіки перевдягалися в жінок.

В Яворові знали, що Ліда є дочка Євгена Смука [підпільника. — М. Г.], то невелике місто. І сексоти вказали енкаведистам. Енкаведисти (…) думали, що Смук буде на похороні в своєї дочки і що вони його таким способом зловлять. Вони дуже за ним чатували. Але того їм не вдалося. Я не знаю, чи він був на похороні своєї дочки, але знаю, як вона лежала на катафалку — він приходив. Приходив переодягнений за жінку. Енкаведисти десь пільнували, але, видно, не впізнали його.

Ольга Петруха-Масюк, 1926 р. н.

До весни 1945 р. більшість жінок були організовані у так званій «жіночій сітці» ОУН. Це була одна зі структур (референтур) підпілля, яка об’єднувала виключно дівчат і жінок. Опісля частина з них легалізувалася, інших розподілили по різних референтурах ОУН — господарській, пропаганди, медичній тощо. Більшість учасниць підпілля були віком 18–25 років. Переважали селянки з середньою освітою. Жінки йшли в підпілля не лише з політичних міркувань. Велику роль відігравали родинні зв’язки. Були дівчата, які йшли за коханими хлопцями або нареченими. Хтось опинився в лавах ОУН вимушено, рятуючись від репресій німецької, польської чи радянської влади, окремі бажали помститися за вбитих рідних. Деякі потрапляли в підпілля майже випадково. Багато дівчат, які втекли під час перевезення на примусову роботу у Третій райх, також приєднувались до повстанців. Незалежно від мотивів вступу до «лісової армії» чи структур ОУН усі жінки опинялася в одинаково важких умовах, у яких виконували найрізноманітніші обов’язки: від побутових до власне бойових.

Багато жінок працювали у медичній службі — в Українському Червоному Хресті (УЧХ). Він почав формуватися наприкінці 1943 р. на Волині, відтак поширив свою діяльність на Галичину. Після ліквідації «жіночої сітки» УЧХ був виділений в окрему структуру. До його функцій належали: заготівля медикаментів і лікувальних трав, перев’язувальних матеріалів і медичного обладнання, організація лікування поранених і хворих бійців УПА і підпільників, облаштування підпільних шпиталів, медичне обслуговування населення в запіллі, організація санітарних вишколів. До завдань так званої «Служби здоров’я» входило збирання інформації про санітарний стан населення, поширеність різних інфекційних, венеричних та інших захворювань, роботу медичних закладів на території. Відділ «Суспільної опіки» вів облік людей, які потребували допомоги (сім’ї учасників УПА і ОУН та осіб, які симпатизували і допомагали їм), організовував їм допомогу.

Невідома медсестра з повстанцями. Лемківщина. і 946 рік. Архів Центру досліджень визвольного руху

Жінки були незамінними у господарському забезпеченні повстанців. Ця діяльність могла мати організовані форми, наприклад коли підпільниці були господарчими референтами (керівницями) або заготовляли продукти в межах діяльності «жіночої сітки». Жінки були кухарками у повстанських відділах. Багато жінок по селах самовільно, на прохання або під примусом повстанців готували їм гарячі страви або давали чи носили «до лісу» окремі продукти. Жінки ставали незамінними, коли в селі перебували радянські війська і чоловікам було небезпечно там показуватися. Зв’язкова сотні «Громенка» Катерина Підбільська («Галка») згадувала, що, коли закінчилися продукти, вона сама зголосилася їх дістати попри те, що в селі були військові: «Я пішла на ризик, пішла в такі коноплі і там змокла, сиділа цілу ніч. Аж мене пішли шукати. То був дуже тяжкий момент. Не знаю, як я вийшла звідтам жива».

Важливу роль виконували жінки у пропагандистській діяльності ОУН. Вони передруковували, редагували, розповсюджували різні листівки і брошури, книжки, журнали. В обґрунтуванні наказу Генерального військового штабу УПА від 22 січня 1949 р. про нагородження підпільниці «Казки» медаллю «За боротьбу в особливо тяжких умовах» йшлося серед іншого про те, що вона підкидала листівки червоноармійцям. Жінки були також авторками численних прозових і поетичних творів, написаних у бункерах. Машиністка Тактичного відтинку «Маківка» «Таня» надрукувала вступну статтю і передала за кордон спогади чотового «Островерхи», що містять унікальні відомості про тактичні відтинки УПА «Лемко» і «Маківка». Серед відомих повстанських письменниць — Богдана Світлик, Марта Гай, Людмила Фоя, Софія Лагодич.

Жінка частує повстанців домашніми стравами. Фото 1940-х років. Архів Центру досліджень визвольного руху

Зв’язок був

1 ... 60 61 62 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"