read-books.club » Публіцистика » Українські жінки у горнилі модернізації 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українські жінки у горнилі модернізації" автора Оксана Кісь. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 61 62 63 ... 91
Перейти на сторінку:
кровоносною системою повстанського руху та підпілля. Інколи від вчасно переданої інформації залежало життя особи чи групи (наприклад, повідомлення про заплановані військово-чекістські операції чи дії провокаторів). Дівчата забезпечували зв’язок між керівниками, командирами, відділами, боївками, проводами. Носієм інформації виступали грипси (штафети) — маленькі записки на цигарковому папері, які жінкам забороняли читати. Дівчата ховали їх в одягу чи вплітали у коси. В разі небезпеки їх наказували знищити, тож зв’язковим рекомендували носити при собі сірники, бензин. Нерідко грипси з’їдали. Часом повідомлення слід було «тримати в голові». Зв’язкових зобов’язували добре вивчати місцевість, усі околиці, поля, луки, ліси, стежки, дороги, об’єкти інфраструктури, а також підпільні умовні знаки (сигнали) і кличі (паролі), які існували для кожного окремого пункту зв’язку. Залежно від статусу повідомлення встановлювалися різні часові рамки для його передання: для термінових — 1–2 години, для інших — 5–7 годин. Інколи лік йшов на доби. Жінкам доводилося долати десятки і сотні кілометрів, аби передати інформацію. Спецкур’єрка Ірина Козак («Бистра»), яка у 1946 р. отримала від Шухевича завдання зв’язатися з закордонними частинами ОУН, згадувала: «Як Ви там дійдете я не знаю, але не маєте права йти організаційними зв’язками, бо там включилося десь МҐБ, ми не знаємо тільки поки що де. Почавши від Закерзоння, ви здані виключно на власні сили». Попри всю небезпеку «Бистра» виконала завдання, доправивши Степану Бандері листи та інші документи.

Ірина Козак («Бистра») і підпільник на псевдо «Зов». Фото 1940-х років. Архів Центру досліджень визвольного руху

Велику кількість жінок у підпіллі було залучено до розвідувальної діяльності. На початку становлення Служби безпеки ОУН (СБ), яка займалася розвідувальною і контррозвідувальною діяльністю, у внутрішніх інструкціях йшлося про те, що, добираючи кадри, слід враховувати, що «жінки стоять нижче мужчин, тому що жінки є звичайно балакучі, люблять ефекти, часто залюбляються. Дуже часто серце бере верх над волею». Однак з приходом радянської влади в Західну Україну в 1944 р. жінки стали незамінними в багатьох ситуаціях. Тоді багато чоловіків переховувалися по лісах від мобілізації чи арешту. Запит на роботу підпільниць стрімко зріс. Для жінок організовували спеціальні курси, на яких викладали польову розвідку, історію радянських органів держбезпеки, агентурно-оперативну роботу, контррозвідку, шифрувальну справу. Розвідниці стежили за пересуванням частин Червоної армії, її чисельним складом, роботою органів НКВС, МГД та населенням, яке було з ними пов’язане, збирали інформацію про соціально-економічне становище, військовий потенціал, комунікації, арешти, зради, провокації, підозрілих людей та події. Більш підготовлених жінок засилали у силові структури противників. Дізнавшись про те, що підпільниця Людмила Фоя у 1944 р. стала агенткою НКВС під псевдо «Апрєльская» керівник СБ на Волині Микола Козак вирішив використати це з метою дезінформувати радянські спецслужби і завдати їм контрудару. Фоя надавала чекістам неправдиві звіти, поки її не викрили і не оголосили у всесоюзний розшук у серпні 1946 року.

Дівчата в підпіллі змушені були опановувати вміння поводитися з бойовою зброєю. Цього вчили на більшості вишколах незалежно від їхнього профілю — пропагандисток, санітарок, радисток, телефоністок, розвідниць. Зі стрілецької зброї у жінок були гвинтівки, карабіни, револьвери і пістолети. Поширеним був легкий (повністю заряджений важив 940 г) і компактний пістолет ТТ (Тула; Токарєв) зразка 1933 року. Через відсутність запобіжника він вимагав обережного поводження. Саме такий пістолет і 16 патронів вилучили чекісти під час арешту у Марії Савчин. У більшості випадків жінки використовували пістолети, щоб відстрілюватись від ворога або з метою самогубства (щоб не здатися в полон). Були жінки, яким видавали пістолети для виконання бойових завдань. Озброєна «браунінгом» Ванда Горчинська («Домовина») разом з хлопцями брала участь у замаху на життя офіцера Червоної армії, який перебував у Копичинецькій лікарні на Тернопільщині, де вона працювала санітаркою. Нерідко жінки були виконавицями та співучасницями замахів на життя працівників, інформаторів радянських карально-репресивних чи партійних органів, чиновників, провладних активістів.

Окрім пістолетів підпільниці часто носили отруту або мішечок з гранатою на шиї, до кільця якої кріпився шнурок. У разі нападу бійців зі спецгрупи НКВС, які миттєво заламували своїм жертвам руки, жінки зубами дотягуватися до шнурка і висмикували кільце, підриваючи себе і ворога.

Згадала, що маю гранату, яка на поясі… Але ж витягнути її з кобури не можу: одна рука [другу відстрелили. — М. Г.], сили нема… Я зігнулася, витягнула гранату з кобури зубами і підложила її під груди. Пам’ятаю, як рвонула її раз, другий… За третім разом граната вибухнула. За якись час я прийшла до пам’яті. Відчула, що жива, вся залита кров’ю, половина тіла в ямі, ноги прикидані ломиками, чоботи залиті кров’ю… Порухала ногами, які були побиті осколками і зрозуміла, що вони цілі, кісточки не перебиті. Ще можна втікати — якась куля буде насамкінець моя! Одначе не була…

Я летіла під градом куль згори на долину близько кілометра. Мене оточили з усіх боків.

Анна Попович («Ружа»), 1925 р. н.

Небагато відомо про участь жінок в боях. Однак в екстремальних бойових умовах повстанки проявляли надзвичайну витримку і відвагу. У звітній документації Тактичного відтинку «Маківка» (Дрогобиччина) про бій з НКВС 18 серпня 1948 р. в Недільнянському лісі (Стрілківський район) відзначено сміливість машиністки Анни Черешньовської («Тетяни»): «В часі ворожого наскоку, хоч біля неї кругом горіла трава і курилася земля, холоднокровно передає накази, які йдуть по лінії і закликає повстанців відбивати ворога вогнем. Вона забирає усі свої речі, течку з архівом, у той час, коли інші командири чи стрільці полишали торби, а навіть зброю. Опісля, коли ворог окружував к-ра Відтинка та притиснув його до скали, не даючи йому можности вийти, вона під градом ворожих куль і більшовицьких криків: “Дєвушка! Дєвушка!”, біжить до к-ра “Хріна” і не розконспіровуючи псевда, кричить двома складами: “[Ка”-“Ха]” відступайте, бо вас окружують». І щойно тоді відступає, коли відступив вже к-р “Хрін” та помагає раненому “Буйному” відступати. Відступає з пістолею в руках остання».

Ярослава Кінаш («Мая»). Канцеляристка окружної Служби безпеки ОУН на Сокальщині. Загинула у бою у 1950 р. Фото з приватного архіву В. Мороза

1 ... 61 62 63 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські жінки у горнилі модернізації», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські жінки у горнилі модернізації"