Читати книгу - "Смерть на Нілі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Вона завжди скаржиться на брак грошей, – пустила шпильку місіс Аллертон, – але на місці їй не сидиться, а одяг, певне, коштує цілого статку. Джоанна завжди прекрасно одягнена.
– Ну, – відказав син, – вона, мабуть, не платить за нього. Ні, мамо, я не про те, про що подумав твій едвардіанський розум. Я думаю, вона буквально не сплачує своїх рахунків.
Жінка зітхнула.
– Ніяк не зрозумію, як люди це роблять.
– О, це своєрідний особливий талант. Якщо маєш екстравагантний смак і зовсім не відчуваєш вартості грошей, то отримаєш у кредит будь-яку суму.
– Так, але зрештою потрапиш до суду через неспроможність виплати, як бідолашний сер Джордж Вуд.
– Ти маєш слабинку до того старого торговця кіньми. Можливо, тому, що він назвав тебе пуп’янком під час танцю в 1879 році?
– У 1879 я ще не народилася, – із запалом відрізала місіс Аллертон. – У сера Джорджа блискучі манери, і більше не смій називати його торговцем кіньми.
– Я чув про нього кумедні історії від знайомих.
– Ви з Джоанною не зважаєте, що говорите про людей. Будь-що підійде, лише б удосталь позлословити.
Тім здивовано підняв брови.
– Матусю, чому ти так розсердилася? Я й не знав, що старий Вуд тобі так подобається.
– Ти не розумієш, наскільки важко йому було продати Вуд-холл. Він так дбав про те місце.
Тім придушив своє бажання заперечити. Хто він, зрештою, щоб судити? Натомість юнак задумливо сказав:
– Знаєш, гадаю, тут твоя правда. Ліннет запросила його приїхати й подивитися, що вона зробила з маєтком, але він навідріз відмовився.
– Звичайно. Їй слід було добре подумати, перш ніж його запрошувати.
– Здається, він заповзявся на неї, щось бурмоче собі під ніс щоразу, коли її бачить. Не може пробачити, що вона заплатила найвищу ціну за той трухлявий сімейний маєток.
– А ти геть не зрозумієш? – різко запитала місіс Аллертон.
– Чесно кажучи, ні, – спокійно сказав Тім. – Навіщо жити минулим? Для чого чіплятися за те, що вже пройшло?
– А що пропонуєш натомість?
Він знизав плечима.
– Мабуть, сильне захоплення. Щось нове. Радість незнання того, що чекає нас день у день. Замість того щоб успадковувати непотрібний шматок землі, радіти, що можеш заробити гроші сам, своїм розумом і здібностями.
– Тобто успішна угода на фондовій біржі!
Він розсміявся.
– Чому б ні?
– А якби таку ж суму на фондовій біржі ти втратив?
– Матусю, це доволі нетактовно. І сьогодні зовсім недоречно… То як щодо Єгипту?
– Ну…
Він з усмішкою перервав:
– Усе домовлено. Ми ж обоє завжди хотіли поїхати до Єгипту.
– Коли ти пропонуєш їхати?
– О, наступного місяця. Січень там – найкращий час. Насолоджуватимемося чудовим оточенням у цьому готелі ще кілька тижнів.
– Тіме, – докірливо мовила місіс Аллертон, а тоді винувато додала: – Боюся, я обіцяла місіс Ліч, що ти супроводжуватимеш її до поліцейського відділка. Вона не говорить іспанською.
Тім нахмурився.
– Через її каблучку? Криваво-червоний рубін коновалової дочки. Вона й далі наполягає, що його вкрали? Я піду, якщо хочеш, але тільки змарную час. Вона просто наробить прикрощів якійсь бідолашній служниці. Я чітко бачив перстень на її пальці, коли вона заходила в море того дня. Він зісковзнув у воду, а вона навіть не помітила.
– Вона впевнена, що залишила його на туалетному столику.
– Та ні. Я бачив це на власні очі. Та вона дурепа. Як і кожна жінка, яка гордовито заходить у море в грудні, вдаючи, що вода тепла, бо в ту мить яскраво світить сонце. У будь-якому разі огрядним жінкам треба заборонити купатися: вони просто огидні у своїх купальних костюмах.
– Гадаю, мені слід відмовитися від купання, – пробурмотіла місіс Аллертон.
Тім голосно фиркнув.
– Тобі? Та ти втреш носа більшості молодих дівчат!
Місіс Аллертон зітхнула й сказала:
– Шкода, що тут так мало молоді.
Хлопець рішуче похитав головою.
– А мені – ні. Нам з тобою тут і без незнайомців добре.
– Ти хотів би, щоб Джоанна була тут.
– Ні, – його голос несподівано прозвучав твердо. – Тут ти цілком помиляєшся. З Джоанною цікаво та весело, але вона мені не надто подобається. Якби вона була поруч, то діяла б мені на нерви. Я радий, що її тут немає. Я б не переймався, якби більше її не побачив.
І ледь чутно додав:
– Існує тільки одна жінка у світі, яку я поважаю та обожнюю, і, гадаю, місіс Аллертон, вам чудово відомо, хто вона.
Материне обличчя почервоніло, і вона здавалася доволі збентеженою.
Тім говорив серйозно.
– У світі небагато справді вродливих жінок, і ти одна з них.
ІХ
У квартирі з видом на Центральний парк у Нью-Йорку місіс Робсон вигукнула:
– Хіба це не чудово, Корнеліє! Ти найщасливіша дівчина!
У відповідь Корнелія Робсон зашарілася.
То була дебела незграбна дівчина з карими відданими очима.
– О, це буде неймовірно! – сказала вона вражено.
Стара міс ван Скайлер схвально кивнула головою, задоволена правильною реакцією бідної родички.
– Я завжди мріяла про подорож Європою, – зітхнула Корнелія. – Та навіть не сподівалася, що колись туди потраплю.
– Звичайно, міс Бауерз поїде зі мною, як завжди, – сказала міс ван Скайлер, – але для компаньйонки вона обмежена, дуже обмежена. Є багато дрібних справ, у яких Корнелія може мені допомогти.
– З радістю, кузино Марі, – із запалом кинула Корнелія.
– Гаразд, тоді домовилися, – мовила міс ван Скайлер. – Тепер біжи, пошукай Бауерз, любонько. Настав час для мого егг-нога[9].
Корнелія вийшла.
– Дорога моя Марі, я вам дуже вдячна, – озвалась місіс Робсон. – Знаєте, я гадаю, Корнелія дуже страждає через те, що не буває у світському товаристві. Це робить її якоюсь сумирною. Якби ж я могла собі дозволити возити її по різних місцях, але самі знаєте, як ми живемо після смерті Неда.
– Я дуже рада, що вона їде зі мною. Корнелія завжди була доброю і повороткою дівчиною, готовою виконувати вказівки, і вона не така егоїстична, як деяка теперішня молодь.
Місіс Робсон підвелася й поцілувала зморщене воскувате обличчя родички.
– Я довіку вам буду вдячна, – сказала жінка.
На сходах вона зустріла високу вправну жінку, яка несла склянку з жовтуватим пінним напоєм.
– Що ж, міс Бауерз, їдете до Європи?
– Так, місіс Робсон, а що?
– Така чудова поїздка!
– Так, гадаю, вона буде приємною.
– А ви раніше вже були за кордоном?
– О, так, місіс Робсон. Торік восени я була в Парижі з міс ван Скайлер. Але ще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть на Нілі», після закриття браузера.