Читати книгу - "Смерть на Нілі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Місіс Робсон на мить завагалася.
– Сподіваюся, що не виникне… жодних проблем.
Проте міс Бауерз відповіла своїм звичним тоном:
– О, ні, місіс Робсон, я про це подбаю. Я завжди дуже пильна.
Але поки місіс Робсон повільно спускалася сходами, з її обличчя не сходила легка тінь.
Х
У власному кабінеті в центрі міста містер Ендрю Пеннінґтон розбирав пошту. Раптом його рука стислася в кулак і гучно гепнула по столу. Обличчя чоловіка побуряковіло, а на чолі з’явилися дві великі жилки. Він натиснув кнопку дзвінка на своєму столі, і з швидкістю, гідною похвали, з’явилася елегантна стенографістка.
– Скажи містеру Рокфорду, хай підійде сюди.
– Так, містере Пеннінґтон.
Через кілька хвилин Стерндейл Рокфорд, партнер Пеннінґтона, увійшов у кабінет. Чоловіки були в дечому схожі: високі, худорляві, з волоссям, що почало сивіти, і гладко поголеними обличчями.
– Що трапилося, Пеннінґтоне?
Пеннінґтон глянув на нього з-під листа, який перечитував, і сказав:
– Ліннет одружилася…
– Що?
– Ти почув, що я сказав! Ліннет Ріджвей одружилася!
– Як? Коли? Чому ми про це не чули?
Пеннінґтон подивився на календар на своєму столі.
– Коли вона писала цей лист, то ще не була одружена. Але зараз вже одружена. Це сталося вранці четвертого. Тобто сьогодні.
Рокфорд опустився на крісло.
– Оце так! І без попередження. Хто той чоловік?
Пеннінґтон знову повернувся до листа.
– Дойл. Саймон Дойл.
– Хто він такий? Чув про нього?
– Ні. Вона небагато написала… – Чоловік пробіг очима рівний гарний почерк. – Мені здається, вона щось приховує… Але це не має значення. Суть у тому, що вона одружена.
Чоловіки зустрілися поглядами. Рокфорд кивнув.
– Це треба добре обдумати, – тихо сказав він.
– Що нам із цим робити?
– Це я тебе питаю.
На мить обоє замовкли.
Тоді Рокфорд запитав:
– Маєш якийсь план?
Пеннінґтон повільно відповів:
– «Нормандія» відпливає сьогодні. Хтось із нас може вирушити.
– Ти божевільний! Це твоя блискуча ідея?
Пеннінґтон почав:
– Ті англійські адвокати… – і замовк.
– І що з ними? Ти ж не поїдеш їх переконувати? Ти божевільний!
– Я не пропоную, щоб ти… чи я… відправилися в Англію.
– То в чому твій задум?
Пеннінґтон розгладив лист.
– Ліннет їде в Єгипет на медовий місяць. І буде там якраз місяць, якщо не більше.
– Єгипет… І?
Рокфорд на хвилину задумався, потім підвів голову й зустрівся поглядом з партнером.
– Єгипет, – повторив він, – ось твоя ідея!
– Так, випадкова зустріч під час подорожі. Ліннет і її чоловік… атмосфера медового місяця. Це можна провернути.
Рокфорд трохи сумнівався.
– Ліннет метикувата… але…
Пеннінґтон спокійно сказав:
– Гадаю, є й інші способи владнати це питання.
Їхні погляди знову зустрілися. Рокфорд кивнув.
– Добре, старий.
Пеннінґтон подивився на годинник.
– Хто б із нас не їхав, треба поспішати.
– Їдь ти, – відразу сказав Рокфорд. – Ти завжди мав вплив на Ліннет. «Дядько Ендрю». Те, що треба!
Пеннінґтонове обличчя посерйознішало.
– Сподіваюсь, я зможу все владнати, – промовив він.
– Ти мусиш це владнати. Ситуація критична, – відказав його партнер.
ХІ
Вільям Кармайкл звернувся до високого довгов’язого юнака, який відчинив двері й запитально глянув на нього:
– Поклич містера Джима, будь ласка.
Джим Фанторп увійшов до кімнати й запитливо поглянув на свого дядька. Старший чоловік підняв на нього погляд, кивнув і крякнув:
– Угу, нарешті.
– Ви мене кликали?
– Просто глянь на це.
Юнак сів і потягнув до себе стос паперів. Старший спостерігав за ним.
– Ну?
Відповідь не змусила чекати:
– Щось це підозріло, сер.
Старший партнер фірми «Кармайкл, Грант і Кармайкл» знову характерно крякнув. Джим Фанторп перечитував лист, який щойно прибув авіапоштою з Єгипту:
«…Якось дивно писати діловий лист у такий день. Ми провели тиждень у готелі “Менахауз” і з’їздили до Файюма. Післязавтра попливемо теплоходом по Нілу до Луксора й Асуана, і, можливо, аж до Хартума. Сьогодні вранці ми пішли в агентство Кука по квитки, і кого першого я там зустріла? Мого американського опікуна Ендрю Пеннінґтона. Здається, ви бачилися з ним два роки тому, коли він приїжджав до мене. Я навіть не знала, що він у Єгипті, а він не знав, що там я. Він навіть не знав, що я одружена! Лист, у якому я писала про шлюб, мабуть, його не застав. Власне, він теж плистиме тим же пароплавом по Нілу, що й ми. Оце так збіг! Дякую за все, що ви зробили, попри вашу зайнятість. Я…»
Юнак саме збирався перегорнути сторінку, коли містер Кармайкл забрав у нього лист.
– Це все, – сказав він. – Решта не має значення. Ну, що думаєш?
Його небіж на мить замислився, а потім сказав:
– Що ж, гадаю, це не збіг.
Дядько схвально кивнув.
– Хочеш поїхати до Єгипту? – гаркнув він.
– Вважаєте, це необхідно?
– Думаю, не варто гаяти час.
– Але чому я?
– Подумай, хлопче, добре подумай. Ліннет Ріджвей тебе не знає, як і Пеннінґтон. Якщо вилетиш літаком, можеш встигнути.
– Мені… мені це не подобається, сер. Що я зможу вдіяти?
– Уважно за всім спостерігай. Нашорош вуха. Думай, якщо маєш чим. А при необхідності – дій.
– Мені це зовсім не подобається.
– Хай так, але ти повинен це зробити.
– Це… так необхідно?
– Я впевнений, – сказав містер Кармайкл, – для нас це життєво важливо.
ХІІ
Поправляючи тюрбан з місцевої тканини, яку вона огорнула довкола голови, місіс Оттерборн роздратовано буркнула:
– Я справді не розумію, чому нам не поїхати до Єгипту. Мене вже верне від Єрусалима.
Оскільки її дочка промовчала, вона додала:
– Можеш хоча б відповісти, коли я запитую.
Розалі дивилася на фотографію в газеті. Під нею був підпис:
«Місіс Саймон Дойл, до заміжжя добре відома як світська красуня Ліннет Ріджвей. Містер і місіс Дойли проводять відпустку в Єгипті».
– Мамо, то ти хочеш поїхати до Єгипту? – спитала Розалі.
– Так, хочу! – гаркнула місіс Оттерборн. – Я вважаю, що до нас тут безцеремонно ставляться. Моя присутність тут – це реклама для них, мені мали б дати спеціальну знижку. Коли я натякнула на це, вони повелися нахабно, дуже нахабно. Я сказала їм усе, що я думаю.
Дівчина
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть на Нілі», після закриття браузера.