Читати книгу - "Загублена рукавичка, Ангеліна Кріхелі"

— А як ви познайомилися з Мартою? — запитав, різко змінюючи тему.

Андрій усміхнувся, згадуючи той день у парку, і щиро розповів:

— Це досить кумедна історія. Знайшов синю рукавичку на лавці в парку. Вона була самотня, і я вирішив знайти власника. Виклав фото в групу нашого міста, яку веду. І от, Марта відгукнулася, сказавши, що це її рукавичка. Вона виявилася такою… доброю людиною, що навіть допомогла мені з житлом і привела до вас.

Олександр Іванович усміхнувся, злегка хитаючи головою.

— Ну, це на неї схоже. Вона в мене любить допомагати людям. Знаєте, я ціную вашу щирість. Відчувається, що ви чесна людина. А такі люди потрібні в будь-якому колективі. Ви ж розумієте, кур’єр — це відповідальна посада, хоча і не надто значна, на перший погляд. Але, зізнаюся, в мене є краща пропозиція.

Андрій підняв брови, здивований поворотом.

— Я слухаю.

— Нам потрібен офіс-менеджер. Людина, яка буде слідкувати за документообігом, вести записи, приймати дзвінки. Це не зовсім ваша спеціальність, але ваша освіта й грамотність точно стануть у пригоді. Посада передбачає кращу зарплатню, ніж у кур’єра, і більше перспектив для розвитку.

Андрій не міг повірити своїм вухам. Він прийшов сюди з думкою, що буде просто доставляти посилки чи якісь документи, а натомість йому запропонували щось значно серйозніше.

— Я… я навіть не знаю, що сказати, — нарешті вимовив він.

— Скажіть «так», — усміхнувся Олександр Іванович. — Я довіряю своїй дочці, а вона довіряє вам. І цього мені достатньо.

Андрій відчув, як хвиля полегшення й вдячності залила його серце.

— Тоді я згоден. І дуже дякую вам за таку можливість.

— Ну, і чудово, — підсумував Олександр Іванович, підводячись зі свого місця. — Завтра приходьте в офіс, оформимо документи й почнемо працювати. А зараз ідіть святкуйте з Мартою, вона, мабуть, уже нетерпляче вас чекає.

Андрій піднявся й потиснув йому руку, розуміючи, що цей день став початком його нового життя.

Виходячи з кабінету Олександра Івановича, Андрій мало не зіткнувся з молодою жінкою, яка несла кілька тек у руках. Вона вміло обійшла його, але зробила це з такою грацією, що він не втримався й озирнувся.

Секретарка. Висока, струнка, темне волосся і легкий аромат квіткових парфумів. Її усмішка була одночасно ввічливою та грайливою. Вона помітила його погляд і відповіла ледь помітним підняттям брів, ніби прийняла цей виклик.

— Новенький? — запитала з відтінком зацікавлення в голосі.

— Здається, тепер вже так, — усміхнувся Андрій, намагаючись виглядати невимушено.

— Що ж, вітаю, — підморгнула, злегка нахиливши голову. — Якщо потрібна допомога з документами або… будь-чим іншим, можеш звертатися до мене. Катерина.

— Андрій, — відповів, простягаючи руку, хоча потиск руки явно був зайвим.

Але Катерина прийняла його руку, і її погляд на мить став ще більш відвертим і закличним.

— Приємно познайомитися, Андрію, — сказала вона, затримавши руку трохи довше, ніж треба. — Оформлення у відділі кадрів, але можу показати, якщо заблукаєш.

Її голос був низьким і спокійним, і в ньому відчувалась легка гра. Андрій раптом відчув дивний внутрішній спалах — те саме фізичне тяжіння, яке накочує зненацька, мов раптовий порив вітру. Він швидко відпустив її руку, спробувавши опанувати себе.

— Дякую, Катерино. Думаю, не заблукаю, — відповів він, майже автоматично.

Катерина подивилася на нього з таким виглядом, ніби він зробив неправильний вибір. Але замість розчарування лише кинула через плече:

— Ну що ж, подивимось, як у тебе це вийде.

Вона пішла повільно, точно знаючи, що він дивиться їй услід. Андрій зітхнув і ледь усміхнувся. Оце так краля... — подумав він, хоча сам собі здивувався.

Але вже за мить його серце стиснулось. Марта ж чекає.

Відчуття прийшло раптово, майже як докір. Він швидко озирнувся до виходу. І тут, ніби за сценарієм, увійшла Марта. Її погляд одразу впав на нього, а потім швидко ковзнув у бік Катерини.

Марта зупинилася на мить, немов вирішувала, чи варто щось казати. Її обличчя ледь змінилося — кутики губ опустилися, а погляд став більш зосередженим.

— Ну що, поговорили? — спитала, підходячи ближче, тримаючи руки в кишенях пуховика.

— Так, все супер, — відповів Андрій, намагаючись звучати впевнено, хоча чомусь у грудях з’явилося дивне почуття провини. — Твій батько запропонував мені посаду офіс-менеджера замість кур’єра.

— Серйозно? — Марта здивувалась, але швидко усміхнулася, хоча її усмішка була менш щира, ніж зазвичай. — Це ж чудово, Андрію. Вітаю.

— Дякую, — кивнув він, шукаючи в її очах натяк на те, що вона щось запідозрила. Ну і чого я так нервую? — подумав він. Нічого ж не сталося.

— Катерина вже встигла познайомитися? — кинула вона ніби ненароком.

— Ну, так, — знизав плечима Андрій. — Сказала, що покаже, де оформлювати документи.