Читати книгу - "Селище, Міхал Шмеляк"

– За здоров’я дядька, – запропонував Мітек. – Може, колись приїде і розповість якісь історії про вбивць і трупи.

Він замовк, і нас аж випростало, коли в морозному повітрі пролунав вий. Він почався пронизливо, потім став голоснішим і сумно продовжувався протягом довгих секунд, поки не стих, доки людина не могла зрозуміти, чи це хтось інший ще виє, чи виття вже закінчилося.

– Єзус Марія, Аліція ж мала прийти сюди! – сказав я, схоплюючись на ноги.

Серце калатало, як ковальський молот по ковадлу, кров шуміла у вухах, але й так я чув виття, що знову зависло над нашим селищем.

РОЗДІЛ 4

Прокляття

Рік 2023

Ніж марки Gerlach, складний, з коричневою дерев'яною ручкою. Він пам’ятав те, що не мав пам’ятати, забрав його на вокзалі у якогось гівнюка в рваному одязі. Він не міг придумати, що подарувати двоюрідному братові, і цей брудний хлопець з ножем як з неба впав. Або, як пізніше виявилося, з пекла.

– У списку речових доказів з місця злочину є вписаний цей ніж, – об'явив комісар Кшиштоф Подима. – Його було сфотографовано, він мав бути долучений до доказів, але там лише згадка про нього.

– Як і про фотографію, – додав його приятель.

– Ми лише знаємо, що він був. Інших слідів немає.

– Зрештою, як і майже від усіх предметів, які потрапили на склад доказів. У нас є їх список, але це все, що ми маємо.

Ян Ришь знизав плечима. Він зробив ковток кави, щоб дати собі час відповісти спокійно та вдумливо. Поліцейські вмовили його випити кави, хоч він і не любив її, але повільне сьорбання з чашки перед відповіддю дратувало допитувача. За своє життя він опитав тисячі людей, від свідків до серйозних злочинців, і чудово знав, як вивести людину з іншого боку зони комфорту.

– Сорок п’ять років, панове, – нарешті сказав він. – Що я маю вам сказати? Я ніколи не мав справу з такими старими справами, тому не знаю, чи є такий стан речей нормою чи аномалією. Якось я хотів повернутися до справи про вбивство валютника з Болеславця, він діяв у Вроцлаві, потім перебрався до Єленьої. Виявилося, що його справа зникла, тому що, коли в 1989 році спалили картотеки спецслужб, було ліквідовано і досить багато документів неполітичного характеру. Потім була повінь у Вроцлаві 1997 року, яка також завдала великої шкоди, можливо, вона втрачена? Адже там був головний склад архівів.

– Може, й так, – погодився Подима, хоча в голосі його не було ані краплі переконання.

– На щастя, уцілів щоденник зі складу речових речей, – повідомив нижчий поліцейський, напевно, Сукєнник. Ришь вже не мав такої гарної пам’яті на імена, як раніше.

– А чи є там щось цікаве? – запитав він.

– Залежно від того, як на це дивитися, – відповів вищий офіцер. – По-перше, ні про яке переміщення ящиків з файлами чи речовими доказами не йдеться. Немає звітів про пошкодження чи щось подібне. Тут усе стояло до 2000 року, а лише потім поїхало до Вроцлава. Про повінь не може бути й мови.

– Ми перевірили архіви і знайшли ці ящики доказів, – додав його приятель.

– Тільки порожній, – сказав Подима. – Немає нічого, окрім файлів, які зберігалися окремо, але й тут деякі папери загубилися. Ми маємо лише покази свідків, у тому числі ваші. Не залишилося навіть крихти доказів.

– Транспортна аварія? – підсунув Ришь.

– Можливо, – відповів Сукєнник.

– Крім того, ніхто не хоче говорити на цю тему, – додав Подима. – Якщо добираємося до свідка, той або не знає, або не пам’ятає, і майже всі щось бурмочуть про прокляття.

– Ну так, прокляття. – кивнув Ришь. – Тоді це було модно, тому й такі розмови.

– Не розумію, – відповів Подима.

– П’ятьма роками перед тим на Вавелі відкрили могилу короля Казимира Ягеллончика, – сказав Ришь. – Цей випадок гучно коментували в ЗМІ, тим більше, що люди, які брали участь у цих роботах, почали помирати за дивних обставин, в основному від інсультів чи інфарктів. Наскільки я пам’ятаю, п’ятнадцять людей, які брали участь у відкритті та дослідженні королівської гробниці, померли протягом десяти років. Вже після перших смертей почалася медійна кар’єра "Прокляття Ягеллончика. Тема була відома й гучна, і сталося так, що під час цієї справи, — він показав на сірі файли, що лежали на столі, — у техніка, який першим оглядав місця злочину, стався серцевий напад.

– Цікаво, – вставив свої три гроші Сукєннік.

– Дурниці, – зневажливо махнув рукою Ришь. – Палив по дві пачки "клубних" на день і пив найдешевшу горілку, а ще мав зайву вагу. Потім пані психолог, яка спілкувалася з дітьми з селища, збила машина, а один із її колег по відділу, який допомагав у справі, потонув. Але ж він вибрався купатися вночі, п'яний як свиня, це щоб протверезіти до ранку. Але люди відразу ж - це прокляття.

– Ну, тут ми згодні, – сказав Подима. – Ми теж не віримо ні в які прокляття. Хоча до цих загадкових  смертей ми повернемося пізніше.

– Для нас це виглядає як навмисні дії, – додав його друг. – Просто важко сказати, чиї.

Ришь знизав плечима й потягся за чашкою кави.

– Усі реєстри повідомляють про те, що після закриття справи нею взагалі ніхто не цікавився, – ознайомив Подима. – Не було жодної спроби відновити розслідування, немає навіть згадки про те, щоб будь-який журналіст просив надати доступ до матеріалів, що дивно, адже це ідеальний випадок для включення до списку найбільших нерозгаданих таємниць польської криміналістики. І це прокляття на додачу, ласий шматочок.

Ришь дивилася на них, намагаючись заховати камінний вираз обличчя. Він допив каву й спокійно поставив чашку; тепер важливо було з’ясувати, чого вони від нього насправді хочуть. Вони зрадили, що вже опитали багато людей, тобто ніякого відбору справ не проводили, вони вже серйозно над цим попрацювали, а отже, зробили висновки і мали план дій. Кожен поліцейський чудово знає, що і справа про пограбування підвалу багатоповерхівки, і справа серійного вбивці мають одну спільну рису: вони починаються тоді, коли слідчі знають, які запитання поставити. Вони вже їх знали.

Він вирішив вийти перед стрій і запропонувати їм те, що двоє слідчих повинні вимагати від учасника минулих подій у нинішній ситуації. Від учасника, який, до того ж, вів цю справу.