Читати книгу - "Коли приходить темрява"

Удень у Рівному спокійно та безпечно. Та щойно місто огортає ніч, його вулиці й двори стають небезпечними. Навіть власні помешкання вже не ті фортеці, якими їх вважали. Підступний убивця знайде свою жертву всюди, від нього не сховатися, нічні полювання тривають. Місто заклякло від страху, поліція розгублена, і єдиний, хто намацав слід, — звичайний хлопець на ім’я Назар. Він сам мало не став черговою здобиччю маніяка. Теж сторожко озирається на вулицях. Страх додає сили — детектив-аматор провадить власне розслідування. Тільки так можна не лише зберегти своє життя, але й урятувати місто від хижака.

Детектив консервативний. За більш як півтора століття свого існування в літературі, кіно й на театральній сцені він не міняється, бо змінитися — означає втратити себе. Натомість десятки мільйонів людей обирають саме цей жанр. Бо кожен із мільйонів творів, написаних після «Вбивства на вулиці Морґ» Едґара По і «Скандалу в Богемії» Конан Дойла можна описати однаково: «Скоєно страшний злочин, поліція безсила, до справи береться незалежний одинак».

Звісно, героями багатьох детективів нерідко виступають талановиті поліціянти, котрі досягають успіху. Згадайте Жуля Меґре з циклу романів Жоржа Сіменона, друзів-вивідачів із 87-ї поліційної дільниці, котрі вийшли з-під пера Еда Мак-Бейна, стажиста ФБР Кларіссу Старлінґ із блискучого «Мовчання ягнят» Томаса Гарріса чи Алекса Кросса — героя низки творів найбагатшого письменника світу Джеймса Паттерсона. Проте, воскресивши цих та інших персонажів у пам’яті, відразу згадайте: працюючи в поліції, кожен усе одно лишається одинаком-камікадзе, готовим будь-якої миті піти проти течії, провадити розслідування, коли воно вже нікому не потрібне, та у фіналі завжди опиняється зі злочинцем сам на сам.

Детективний жанр — один великий гімн особистості, здатній кинути виклик неповороткій державній машині й діяти нестандартно. Здавалося б, детектив мав би бути найважливішим для України жанром. Адже українці приймають виклики, тримають удар, уміють діяти нестандартно й ухвалювати несподівані, фатальні для ворога рішення.

Одначе похвалитися великою кількістю авторів та знаковими творами, що є обличчям нашого національного детективу, поки складно. Виправити цю прикру ситуацію має на меті премія «Золотий пістоль». Ксенія Циганчук, чию дебютну книгу «Коли приходить темрява» ви тримаєте в руках, — четвертий лауреат і перша жінка серед відзначених.

Люди люблять вигадані історії. Хай краще убивця, жертви та кров будуть надуманими, аніж справжніми. А відклавши прочитаний детектив та беручи новий, читач точно знає: злочинця у фіналі знайдуть, зло покарають, добро вже вкотре переможе. Тут Ксенія Циганчук нічого не порушує. Вивідач мимоволі, Назар разом із нами підозрюватиме багатьох, поступово відкидаючи кандидатів одного по однім, щоб потім знову повернутися до власних підозр, знайшовши для цього нові підстави. Як водиться, з багатьох під фінал залишиться один. Він. Той самий убивця, якого шукаєш. Ним виявиться…

Але тс-с! Більше жодних підказок. Залишається тільки сказати: зануритися в цю книгу треба проти ночі, при світлі нічника, щоб підсилити ефект, на який розраховує автор. І не забувати: детективи пишуть, щоб передусім розважити читачів, навчити брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях і розпізнавати в реальному житті людей із подвійним дном.

Щасливої дороги від початку до фіналу, шановні пані та панове!

Андрій Кокотюха

Своїй мамі присвячую.

Найкращій з усіх. Сумую за тобою.

Ти впевнений, що зараз у безпеці?

Останнім часом мене не полишає дивне відчуття, наче за мною стежать.

Не знаю, що з цим робити. Це почалося у вівторок, після вбивства Тьоми. Я не знав його добре. Ми познайомилися по інтернету: він продавав уживані мобілки, а мені треба було продати свою… Гм… Я так і не продав її. Прийшов за адресою, яку він мені дав… До нього додому… Двері були ледь прочинені… Я увійшов… Боже, як страшно все це згадувати! Тепер здригаюся від будь-якого шарудіння…

Хтось за мною йде. Я це знаю, відчуваю кожною клітинкою свого єства. Надворі день, проте людей на вулиці небагато. Похмуро. На небі скупчуються хмари. У жилах стигне кров, я не можу зупинитися, іду вперед, боячись обернутися.

«Спокійно!» — кажу собі. Потрібно заспокоїтися… Чому я взагалі вирішив, що за мною стежать?.. Плутаються думки… Я зайшов до нього… Він лежав при вході з пробитою головою… З лоба сочилася кров. Вона вже встигла дещо згорнутися. Густа, неначе… Як огидно! Гарячково ковтаю слину. Ніколи не забуду цей бордовий колір густої запеченої крові. Слідчі сказали, що вбивство сталося зовсім незадовго до мого приходу. Запитали, чи я