Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Автомобіль плавно зупиняється, припаркувався. Стас впевнено глушить мотор, півобертом повертається до мене та каже:

– Вибач, дівчинко, я з твоєї розмови почув, що у тебе якісь серйозні проблеми вдома. То може розкажеш? Я адвокат, доволі успішний і знаний, тож реально можу тобі допомогти – безкоштовно, – його очі такі зосереджені та серйозні.

– Я не буду заперечувати, – відповідаю досить твердо, щоб той крутезний адвокат не подумав, що я боюся його, але острах всередині ще не зник остаточно. Я знайома з ним всього лише кілька хвилин. Візуально викликає довіру, але я ще зовсім не знаю його, як людину, чим він живе, дихає, чи справді надійний. Але мені чомусь так хочеться вірити цьому Станіславу Маєвському. Можливо це інтуїція, а вона мене не підводила ще ніколи. І я таки зізнаюся йому. – Так, у мене й справді серйозні проблеми вдома з опікунами, тому я втекла й планую переховуватися від Вальдемара, доки все не вирішиться, і я буду в безпеці. Але це не вирішиться само собою. Мені дійсно буде потрібен хороший адвокат. Але якщо ти й справді хочеш допомогти мені зараз, то відвези мене туди, куди я скажу, до надійного друга.

– Добре, якщо ти впевнена в цьому, то звичайно ж, я відвезу. Я надіюсь, що тоді ти почнеш мені довіряти. Сам прекрасно все розумію: ти не знаєш мене, і така поведінка логічна. Кажи адресу. Ми відправимося негайно, ніч надворі, не варто гаяти час, – в кожному слові Станіслава відчувається послідовність, виваженість, витримка і терпіння. Здається в цьому він весь.

Відкриваю телеграм, повідомлення від друга-каратиста та показую адресу Стасу. Він задає координати GPRS-навігатору й впевнено заявляє, що ми знаходимося зовсім близько, хвилинах в  п’яти їзди від того місця та відразу ж виїжджає.

Через тих таки п'ять хвилин чи навіть менше ми на місці. Віталій вже чекає мене біля  свого під'їзду. 

– Дуже дякую за допомогу, – кажу Станіславу з наміром розпрощатися, та він зупиняє  мене.

– Валю, зачекай, будь ласка. Хочу, аби ти почула мене та зрозуміла. Я реально можу допомогти тобі з твоєю проблемою з опікунами, і у мене, поки ми їхали, вже навіть визрів чіткий план. Можу поділитися, якщо цікаво. Думаю, що навряд чи у твого юного друга є щось подібне, щоб тобі запропонувати, – Стас говорить, а я починаю аналізувати та усвідомлюю, що він стовідсотково має рацію, що саме він, досвідчений адвокат, може змінити мою ситуацію кардинально, зруйнувавши в юридичному плані ту складну конструкцію розбазарювання грошей моєї родини моїми «найкращими у світі опікунами». А от довести сексуальне домагання Вальдемара, навряд чи вдасться. Хоч, якби була така можливість, то я готова розповісти  про все Станіславу, як своєму адвокату, якщо він, припустимо, захищатиме мої інтереси.

– Добре, давай зараз всі троє обмізкуємо дану ситуацію, – кажу це і вискакую з машини на всіх парах. Навіть не помітила, коли ми зі Станіславом Маєвським, не домовляючись, перейшли на «ти». Сьогодні я дуже емоційна. Цікаво чи він теж зауважив? Але для мене зараз то не головне, тому збиваюся з цієї теми та прямую до свого надійного друга, а він вже простує назустріч. 

Я так вдячна Віталію за те, що він з'явився у моєму житті  й навчив мене тих прийомів, які сьогодні так знадобилися мені, допомогли, врятували від… Як ошпарена,  підбігаю  до Віталіка, на радощах  з вдячністю кидаюся йому на груди, обіймаю за шию: 

– Привіт, мій найкращий у світі тренере! Маю стільки всього тобі розказати.

Віталій загортає мене в обійми, цілує в скроню, не відпускає, а до моїх вух долітають його слова:

– Не бійся, моя маленька дівчинко, я поруч! Ти під надійним захистом. Повір, я зможу протистояти будь-кому, хто спробує образити мою чарівну Валентинку!

Віталій такий збуджений і такий емоційний в цю мить. Раніше я не зауважувала за ним таких поривів. Не хочу зараз, в цю хвилину, думати ні про що. Мені просто дуже добре ось так стояти в його обіймах, так тепло, так безпечно, так надійно… Завмираю, прикривши повіки.

Я захована за сімома замками від всього світу в міцних обіймах дужих рук професійного каратиста, який викликає в мене повну довіру, на якого я можу покластися. Віталік виправдав себе на ділі. І в той момент в голові з'являється нав'язлива думка, що десь там поодаль, за спиною, має знаходитись той крутезний адвокат Стас Маєвський, який доправив мене сюди на своєму шикарному джипі.

Ще хвилину-другу залишаюсь в тих надійних обіймах Віталіка й без жодного бажання таки виринаю на волю. Підіймаю голову догори. Мій каратист стоїть з заплющеними очима, весь поринув глибоко в себе, у відчуття. Боже, який він зараз красивий, який ніжний та милий. В момент, коли я вивільняюся з його обіймів, Віталік виринає зі свого хвилинного забуття. Я посміхаюсь йому. Він у відповідь теж. Чогось такий задоволений та схвильований одночасно. 

Ще разок посміхаюсь та повертаюся в тому керунку, де за моїм розрахунком, позаду моєї спини, десь недалеко мав би стояти мій новий неочікуваний знайомий Стас Маєвський. Справді стоїть. Якийсь надто серйозний, мовчазний, здається мені, навіть трохи злиться. Чого б це? Напевне у нього є якісь справи, а він тут панькається зі мною навіщось. Це питання в ту хвилину наполегливо дятлить мої мізки.