Читати книгу - "Пес Баскервілів"

— Такі, пане Голмз, оголошені факти, що стосуються смерті Чарлза Баскервіля.

— Я мушу подякувати вам, — сказав Шерлок Голмз, — за те, що ви притягли мою увагу до випадку, який становить кілька цікавих даних. У свій час я бачив мимохідь кілька газетних повідомлень про це, але був зайнятий невеличкою справою про ватиканську камею і спустив кілька цікавих англійських справ. В цій статті, кажете ви, є всі оголошені факти?

— Так.

— Тоді скажіть мені й неоголошені відомості.

З цими словами Голмз притулився до спинки фотеля, склав кінці пальців і набрав найбезстороннішого судейського виразу.

— Роблячи це, — сказав Мортімер, почавши дуже хвилюватися, — я розповідаю те, чого ніколи нікому не довіряв. Один із мотивів, за якими я це сховав від слідчого, є те, що людині інтелігентній дуже неприємно бути запідозреним у забобонах. Другим мотивом було те, що баскервільське помістя, як каже газета, лишилося б без власника, якби що — небудь підсилило і без того негарну його репутацію. Через обидві ці причини я вважав, що мав право сказати менш, ніж знав, раз практично нічого доброго не вийшло б з моєї одвертості. Але від вас у мене немає жодної причини ховати хоч би що. Болото дуже мало населене, і ті, хто живуть по сусідству, знають один одного. Тому я часто бачився зі сер Чарлз Баскервілем. З винятком пана Франкланда із Лафтер Гол і пана Стейплтона, натураліста, немає жодної інтелігентної людини на багато миль. Сер Чарлз жив самотньо, але його хвороба зблизила нас. Він привіз із собою з Південної Африки багато наукових відомостей, і чимало просиділи ми гарних вечорів, розмовляючи про анатомічні ознаки бушменів та готентотів. Останніми місяцями для мене ставало дедалі більш зрозумілим, що нерви сер Чарлза були надзвичайно напружені. Прочитана легенда остільки вплинула на нього, що хоч він ходив по всьому своєму помісті, але ніщо не могло б його примусити піти в ночі на болото. Хоч би як здавалося неймовірним вам, пане Голмз, він був щиро переконаний, що жахлива доля тяжить над його родом, і звичайно те, що він розповідав про своїх предків, не могло впливати заспокійливо. Його завжди турбувала думка про присутність чогось огидного, і він не раз питав мене, чи не бачив я за час своїх лікарських мандрівок якої—небудь дивної істоти, або не чув її гавкання. Останнє питання ставив він мені кілька разів, і завжди голос його при цьому дрижав від хвилювання. Я пам’ятаю, як тижнів за три до фатальної пригоди я приїхав до нього. Він стояв коло війстя. Я зійшов з брички і, стоячи проти нього, побачив, що він дивився за моє плече, і в очах його світився жах. Я оглянувся і встиг тільки помітити щось таке… я вважав — то було велике чорне теля, що пробігло позаду брички. Сер Чарлз був такий схвильований і зляканий, що я кинувся до місця, на якому бачив тварину, щоб піймати її. Але вона зникла, і ця пригода, здавалося, дуже гнобила сер Чарлза. Я просидів з ним увесь вечір. Ради того, щоб з’ясувати своє хвилювання, він дав мені на збереження рукопис з оповіданням, яке я вам прочитав. Я згадую про цей невеличкий епізод тому, що він набуває деякого значення в трагедії, що сталася згодом, але в той час я був певен, що випадок звичайнісінький і що хвилювання сер Чарлза не мало ніяких підстав. Це я йому порадив поїхати в Лондон. Я знав, що серце його було хворе, і постійний страх, в якому він перебував, хоч би яка химерна була його причина, очевидно, мав великий вплив на його здоров'я. Я гадав, що після кількох місяців розваги в місті він повернеться до нас оновленою людиною. Пан Стейплтон, наш спільний приятель, був тієї самої думки. В останню хвилину перед від'їздом сталася жахлива катастрофа. В ніч смерті сер Чарлза Барімор, знайшовши його тіло, послав конюха Перкінса верхи до мене, а що я не лягав ще спати, то через годину по тому я вже був у замку Баскервіль. Я перевірив і підтвердив усі факти, які було згадано на слідстві. Я простежив за відбитками ніг по тисовій алеї; я бачив місце коло фірточки на болото, на якому очевидьки, стояв сер Чарлз; я помітив зміну форми слідів, починаючи з цього пункту, і впевнився, що на м’якій ріні не було жодних інших слідів, крім Баріморових, і, нарешті, я ретельно оглянув тіло, якого не займали до мого прибуття. Сер Чарлз лежав ниць, з розпростертими руками, пальці його вп’ялися в землю, і риси обличчя були до того перекривлені якимсь сильним хвлюванням, що я не міг тоді присягти в тому, що бачу саме його. На тілі, справді, не було жодних знаків насильства. Але одно свідчення Барімора на слідстві було не правильне. Він сказав, що на землі навколо тіла не було жодних слідів. Він не помітив… Але я помітив… На деякій віддалі від тіла… свіжі і виразні сліди.

— Сліди кроків?

— Так, кроків.

— Чоловіка чи жінки?

Лікар Мортімер якось дивно подивився на нас, і голос його понизився майже до шепоту, коли він відповів:

— Пане Голмз, я бачив сліди лап велетенського пса…

Признаюсь, почувши це, я здригнувся. Та і в голосі лікаря чути було тремтіння, яке свідчило, що й він сам дуже схвильований тим, що нам розказав. Голмз, зворушений, нахилився вперед, і очі його блищали тим жорстким сухим блиском, якого завжди набував його погляд, коли він був дуже зацікавлений.

— Ви їх бачили?

— Так само виразно, як бачу вас.

— І ви нічого не сказали?

— Навіщо?

— Як могло трапитися, що ніхто, крім вас, не бачив їх?

— Сліди ці були приблизно за двадцять ярдів від тіла, і ніхто не подумав про них. Вважаю, що і я б не звернув на них уваги, якби не знав цієї легенди.

— На болоті багато чабанських псів?

— Звичайно, але то був не чабанський пес.