Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Але чи не хотіли б ви краще попросити когось із «Ґетеборґ постен»? Маю на увазі, хіба вона жила не в Ґетеборзі? Та й ви чималий час.

— Ф’єлльбакка завжди була й буде нашим домом. І це стосувалося й Алекс. Ти можеш розпочати з бесіди з її чоловіком, Генріком. Ми говорили з ним, і він готовий до розмови з тобою. Ти отримаєш, певна річ, компенсацію за всі свої клопоти.

Цим самим вони, очевидно, мали на увазі, що розмову завершено. Насправді не давши згоди на пропозицію, Еріка залишилася стояти зовні на сходах із номером телефону та адресою Генріка Війкнера в руці, коли вхідні двері за нею зачинилися. Попри те, що вона, якщо бути абсолютно чесною, насправді не мала жодного бажання брати на себе такі зобов’язання, думка почала розпалювати в ній письменницю. Еріка відкинула її й почувалася поганою людиною, але це було б виявом безглуздої впертості — втратити шанс. Це була ідея книги, яку вона шукала так довго і яка тепер з’явилася просто перед нею. Розповідь про шлях людини наперекір своїй долі. Пояснення того, що керувало юною, вродливою та показною дівчиною із забезпеченої родини у вчиненні самогубства. Так, без вказівки на ім’я Алекс, але розповідь базувалася б на тому, що могло її підштовхнути на шлях смерті. Еріка на сьогодні видала вже чотири книжки, але вони були біографіями інших відомих жінок-письменниць. Мужності написати власну історію досі бракувало, але вона знала, що ідеї книжок, поки будуть реалізовані на папері, чекають усередині. Це, імовірно, могло б дати їй такий політ натхнення, на який вона чекала. І те, що вона колись була подругою Алекс, було лише перевагою.

Як людина вона корчилася від неприйняття цієї думки, але як письменниця раділа.

Пензлик на полотні вимальовував широку смугу червоним. Він малював зі світанку й тепер уперше за кілька годин зробив крок назад, аби подивитися на своє творіння. Для незвичного ока то було лише велике поле червоного, помаранчевого та жовтого кольорів, нерівномірно розподілених на великому полотні. Для нього — приниження та покірність, що відтворювалися в пристрасних кольорах.

Він завжди малював цими барвами. Минуле кричало й сміялося з нього, проглядаючи з полотна, і він і далі малював із чимраз більшою шаленістю.

За ще одну годину подумав, що нарешті заслужив перше ранкове пиво. Він узяв пляшку, яка стояла найближче, і навіть не звернув уваги на те, що вчора ввечері струсив туди попіл. Пластівці сажі потрапили на губи, але він і далі жадібно пив несвіже пиво й кинув пляшку на підлогу, тільки-но зробив останній ковток.

Кальсони, у які він був вдягнений, — і єдине, що було на ньому, — спереду були жовтими від пива чи засохлої сечі. Неможливо було визначити, від чого саме. Імовірно, поєднання того й іншого. Волосся було масним і трохи звисало до плечей, груди були слабкі та худорляві. Загалом зовнішній вигляд Андерса Нільссона був лише жалюгідною руїною, але картина, яка стояла на мольберті, засвідчувала талант, що різко контрастував із занепадом самого митця.

Він опустився на підлогу й спиною притулився до стіни навпроти картини. Перед ним лежала ще одна банка пива, і, відкорковуючи герметичну кришку напою, він насолоджувався музикою. Крикливі кольори нагадували йому про те, що більшу частину свого життя він присвятив тому, щоб забути. Якого біса вона зараз має все зруйнувати?! Чому вона просто не могла все так і залишити? Ця егоїстична повія, яка думає лише про себе. Холодна й невинна, як проклята принцеса. Але він добре знав, що криється під поверхнею. Вони були одного поля ягоди. Рік, проведений разом, згуртував їх, і раптом вона подумала, що одноосібно може змінити усталений лад.

— Чорт!

Він закричав і пожбурив банку, яка досі була наполовину повною, прямо в полотно. Воно не зіпсувалося, а лише похитнулось, і банка пива покотилася підлогою. Це розізлило його ще дужче. Рідина розбризкалася на картину, і червоний, помаранчевий та жовтий кольори почали стікати й змішуватися в новий відтінок. Він спостерігав за таким ефектом із задоволенням.

Він досі не протверезів від учорашньої пиятики, що тривала весь день, і пиво почало миттєво діяти, попри багаторічні важкі тренування стійкої звички до алкоголю. Поволі він поринав у знайомий йому туман із запахом старої блювоти, що висів у ніздрях.

Вона мала власний ключ від квартири. У передпокої добре витерла взуття, хоч і знала, що це не має жодного сенсу. На вулиці дощило. Вона поставила пакети з продуктами, обережно зняла пальто й повісила його на вішак. Не було навіть і гадки про те, щоб гукнути. У такий час він, імовірно, уже заснув.

Кухня була ліворуч від коридору, і в ній, як завжди, панував безлад. Купи брудного посуду, що лежав тижнями, громадилися не лише на мийці, але й на стільці, столі й навіть на підлозі. Недопалки, банки пива та порожні пляшки були всюди.

Вона відчинила дверцята холодильника, щоб покласти їжу, і зрозуміла, що настали важкі часи: той був абсолютно порожнім. Уже за мить вона його наповнила й на секунду зупинилася мовчки, збираючись із силами.

Квартира була невеличкою, тож вітальня й спальня були однією кімнатою. Деякі з меблів, які можна було тут побачити, поставила вона сама, але придбати могла небагато, тому домінував у кімнаті великий мольберт, який стояв прямо перед вікном. В одному кутку лежав подряпаний матрац. Вона ніколи не мала змоги купити йому добре ліжко.

Спочатку вона намагалася допомагати йому піклуватися про себе самого й підтримувати квартиру в чистоті. Витирала пил, збирала речі, прала його одяг та інколи мила і його самого. Тоді вона все ще сподівалася, що все повернеться. Що все зміниться саме собою. Але це було багато років тому. Колись вона просто більше не витримала. Тепер задовольнялася тим, що бачила: він має що поїсти.

Їй часто хотілося витримувати більше. Вина важким тягарем лежала на її плечах. Коли вона сиділа навколішки й витирала його блювоту, інколи відчувала, що сплачує маленьку частинку своєї провини. Тепер несла її без усілякої надії.

Вона поглянула на нього: він лежав, притулившись до стіни. Смердючий наркоман, але з нечуваним талантом, прихованим за брудною поверхнею. Багато разів вона задумувалася про те, що б було, якби того дня вона зробила інший вибір. Щодня впродовж двадцяти п’яти років вона замислювалася, яким було б її життя, якби вона вчинила по-іншому. Двадцять