Читати книгу - "Крижана принцеса"

Інколи вона давала йому змогу так і лежати на підлозі, коли йшла. Але не сьогодні. Холод сочився ззовні й вривався до кімнати, підлога здавалася крижаною через її тонкі колготки. Вона смикнула його за одну руку, що мляво звисала вздовж тіла. Він не відреагував. Ухопивши його за зап’ястки обох рук, вона перетягнула його до матраца. Спробувала покласти на матрац і затремтіла, коли доторкнулася руками до його розслабленого тіла. Після невеличкого трюку їй усе ж таки вдалося підняти більшу частину його тіла на матрац, і за відсутності покривала жінка принесла з коридору його куртку. Фізичні зусилля спричинили в неї задишку, і вона сіла поруч. Без цієї сили в руках, що вже тривалий час виручала її, вона б ніколи не впоралася з такою справою у свої роки. Вона непокоїлася, що ж станеться того дня, коли їй уже не вистачатиме фізичного здоров’я.

Пасмо масного волосся впало на його обличчя, і вона ніжно прибрала його вказівним пальцем. Життя для них обох виявилося не таким, як вони очікували, але вона хотіла присвятити решту свого тому, аби зберегти ту дещицю, що залишилася.

Люди відводили погляд, коли вона зустрічала когось на вулиці, але не так швидко, щоб вона не зауважила співчуття. Андерс мав погану славу в усьому містечку й був постійним членом місцевої компанії пияків. Інколи захмелілим він волочився на хитких ногах і викрикував лайливі слова всім, кого зустрічав. У відповідь діставав відразу, але вона здобувала симпатію. Насправді мало б бути навпаки. Вона була гідна відрази, а Андерс заслуговував на симпатію. Саме її слабкість сформувала його життя. Але вона більше ніколи не буде слабкою.

Вона сиділа вже кілька годин і погладжувала його чоло. Інколи він ворушився, не усвідомлюючи цього, але від її доторку завжди умиротворювався. За вікном життя рухалося звичним темпом, але в кімнаті час застиг на місці.

Понеділок розпочався з плюсової температури та дощових хмар. Еріка завжди була обережним водієм, але зараз вона ще більше зменшила швидкість, аби мати більше простору для маневру, якщо автомобіль раптом занесе. Керування авто не було її сильною стороною, але вона віддавала перевагу самоізоляції в авто перед тиснявою в експресі або потягу.

Коли вона завернула праворуч на шосе, покриття дороги стало кращим, і Еріка наважилася набрати трохи швидкості. О дванадцятій вона має зустрітися з Генріком Війкнером, але з Ф’єлльбакки виїхала раніше, тому ще має чимало часу на поїздку до Ґетеборґа.

Уперше, відколи вона того дня побачила Алекс у холодній ванній, Еріка подумала про розмову з Анною. Їй усе ще було важко уявити собі, що Анна насправді хотіла домогтися продажу будинку. Це ж був їхній дім дитинства, і батьки засмутилися б, якби довідалися про таке рішення. Однак нічого вже не здавалося незвичайним, коли втручався Лукас. Саме це її розуміння того, яким безсовісним він був, не дозволяло прогледіти свою можливість. Він повсякчас досягав усе нижчих рівнів у поведінці, і цей випадок із будинком перейшов усі межі.

Та все ж, поки вона всерйоз не почала непокоїтися про будинок, їй потрібно з’ясувати, яким було її правове становище. Але й до цього вона відмовлялася поблажливо ставитися до його останніх витівок. Зараз Еріка хотіла сконцентруватися на майбутній розмові з чоловіком Алекс.

Голос Генріка Війкнера по телефону здався приємним, і він одразу ж зрозумів, про що буде мова, щойно вона зателефонувала. Звичайно, вона мала приїхати й запитати про Александру, якщо пам’ятна стаття була така важлива для її батьків.

Буде цікаво побачити, яким був будинок Алекс на вигляд, навіть попри те, що вона не мала бажання наткнутися на тугу ще однієї людини. Зустріч із батьками Александри краяла її серце. Як письменниця вона хотіла б радше спостерігати за дійсністю на відстані. Вивчати безпечно та тримати дистанцію. Водночас це була можливість дістати перше уявлення про те, якою була Алекс, коли стала дорослою.

Еріка й Алекс були нерозлучними з першого шкільного дня. Еріка безмежно пишалася, що Алекс, яка була немов магніт для всіх, хто зустрічався з нею, обрала подругою саме її. Усі хотіли бути поруч з Алекс, яка сама зовсім не усвідомлювала своєї популярності. Вона була стриманою, і це показувало її впевненість у собі, що, як Еріка зрозуміла вже в дорослому віці, є незвичним у дитині. Та все-таки вона була відкритою та щедрою і, попри свою стриманість, не давала жодного натяку на сором’язливість. Саме вона обрала Еріку подругою. Еріка ніколи б сама не наважилася наблизитися до Алекс. Вони були нерозлучними до останнього року, коли Алекс переїхала й абсолютно зникла з її життя. Алекс почала дедалі віддалятися, і Еріка проводила час сама у своїй кімнаті, оплакуючи їхню дружбу. Одного дня, коли вона зателефонувала додому до Алекс, ніхто не відповів. Двадцять п’ять років потому Еріка все ще могла в деталях згадати той біль, який відчувала, коли довідалася, що Алекс переїхала, не розповівши їй про це й навіть не попрощавшись. Вона й досі не мала жодного уявлення, що трапилося, але в дитячі роки поклала всю провину на себе й усього-на-всього припустила, що Алекс утомилася від неї.

На дорогах Ґетеборґа й у напрямку до Сере Еріка орієнтувалася з деякими труднощами. Хоча вона після чотирьох років навчання там добре знала місто, але тоді в неї не було автомобіля, тому Ґетеборґ був лише своєрідною білою плямою на її мапі. Якби вона їхала велосипедними доріжками, знайти дорогу їй було б набагато легше. Ґетеборґ був справжнім жахом для водіїв — із суцільним одностороннім рухом, іноді коловим і важким на перехрестях, зі стресовим дзвоном трамваїв, що наближалися звідусіль. Крім того, їй здавалося, що всі шляхи вели до Гісінгена. Якщо вона потрапляла не неправильний з’їзд із дороги, то одразу ж опинялася там.

Опис маршруту, який вона отримала від Генріка, був зрозумілим, тому Еріка знайшла правильний шлях із першої ж спроби, цього разу уникнувши заїзду до Гісінгена.

Будинок перевершував усі її очікування. Велика біла вілла зламу століть, із якої відкривався краєвид на водойму, і маленька альтанка, що так і натякала на ледве теплі літні вечори. Садок, який заховався за товщею снігу, був добре спланований і потребував з огляду на його розміри лише ніжної турботи компетентного садівника.

Вона проїхала вздовж алеї з вербами й заїхала у високі ворота на гравійний майданчик перед будинком.

Кам’яні сходи вели до міцних дубових дверей. Там не було нічого схожого на