Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

лише п’ятнадцять, коли він записався. Ми називали його Боббі. Низькорослий хлопець, навіть як на непальця. Гадаю, йому б відмовили, якби не війна. Його умовив на експерименти Пріо — тобто Пріо Таманг. Таманг служив у шпиталі санітаром, але також виконував роль неофіційного рекрутера, одного з тих, хто об’їжджає гірські непальські села і вербує хлопців до армії.— Вона посміхнулася своїм думкам.— Вважаю, нічого б не сталося, якби Боббі не був таким малим.

— Що сталося?

— Експерименти,— пояснила вона.— Експерименти Аластера. Він розповів, що для вироблення опору отруті піддослідні отримували маленьку кількість газу. Він казав, що ніякої шкоди в тому не було, а коли таки застосовували летальну концентрацію газу, людям видавали маски. Нещасний випадок стався під час одного з експериментів із високою концентрацією газу. Протигази були армійськими, розумієте, а голова у Боббі була такою маленькою, що йому не підходив навіть найменший розмір. Під час експерименту маска з нього зісковзнула.

Вона помовчала, дивлячись повз мене.

— Пригадую, як його принесли до лазарету. Ми бачили пошкодження і раніше, але таких іще ні. Обидва ока згоріли, дихання було уривчастим. Він прожив ще три дні в агонії і помер.

Весь цей час я доглядала за ним, як за власним сином. Потім я вважала своїм обов’язком написати його родині. Його батько служив на Західному фронті, і я послала листа йому, повідомивши, що його син пішов у кращий світ. Думала, що цензори пройдуться по тексту своїм чорним олівцем, але щонайменше частина того, що я написала, дійшла до Лакхімана. Він відповів, дякуючи мені за доброту до його сина, ось і все. Принаймні так було, доки місяць тому він не з’явився у мене на порозі. Сказав, що його полк щойно перевели до Калькутти, і він хотів подякувати мені особисто за те, що я зробила для його сина. Він був сором’язливим чоловіком, незграбним, але напрочуд ввічливим. Я зрозуміла, що він і гадки не має, як насправді помер його син.

— І ви його просвітили? — припустив я.

Вона підняла на мене очі.

— Батьки мають знати, як померла їхня дитина, капітане. Не сказати йому було б злочином — якщо не перед законом, то перед Богом.

— Як він сприйняв новини?

— Мужньо. Думаєте, що місцевий чоловік відреагував би по-іншому, почувши такі новини від білої жінки? Не сумніваюся, що, будь його поведінка інакшою, для нього це було б соромом.

— Те, що він після цього зробив, було не таким мужнім,— завважив я.— Він убив три особи, включно з вашим чоловіком.

— Аластер заслужив свою долю,— відрізала вона.— Мій чоловік хотів створювати більше зброї, кращу зброю. Яка вбивала би більше синів. І все це тому, що то буцімто був науковий виклик.

— Що сталося, коли Ґурунг пішов?

— Приблизно дві ночі тому він повернувся до нашого дому. Сказав, що зустрів чоловіка, який завербував його сина на експерименти,— припускаю, що то був Пріо Таманг,— напоїв його, і Таманг назвав імена тих, хто відповідав за експерименти. Сказав, що знає, що накоїв мій чоловік під час війни, і що він збирається помститися. Я вказала на те, що розплати може вимагати тільки Бог. Авжеж, він процитував Біблію: «Око за око, зуб за зуб» — здається, цей вірш найпопулярніший серед язичників,— і я, своєю чергою, процитувала йому відповідь Господа нашого: «І коли вдарить тебе хто в праву щоку твою, підстав йому й другу». Я думала, що переконала його.— Вона відвернулася.— Очевидно, я помилилася.

М’яко сказано. З власного досвіду можу сказати, що підставляти іншу щоку — не та філософія, яку сповідують гуркхи. Вони радше слідуватимуть доктрині, що коли хтось ударив тебе по правій щоці, краще так заїхати йому в пику, щоб у нього більше і думки не з’явилося вдарити тебе. Як мінімум, принцип «око за око», як максимум — «позбавиш мене ока, я відітну тобі всю голову». Власне, ця стримана, смертоносна лють — одна з причин, чому ми так високо цінуємо їх у ролі солдатів.

Але її слова мене вразили.

Око за око.

— Що ви розповіли Ґурунгу про пошкодження, які отримав його син?

Антея Данлоп відвела погляд.

— Місіс Данлоп,— натиснув я,— які пошкодження отримав Багадур Ґурунг і що саме ви сказали його батькові?

Вона подивилась на мене. Очі її сповнилися сльозами.

— Я сказала йому правду!

— Що Багадура Ґурунга осліпив газ?

Вона кивнула.

— І ще він пошкодив його легені?

— Саме пошкодження легень його і вбило,— промовила вона.

— І все це ви розповіли його батькові, так? Саме тому він наніс вашому чоловіку та іншим жертвам ті самі рани. Око за око. Легеня за легеню.

Жінка не відповіла. У цьому не було потреби.

Уявляю, що для такого чоловіка, як Ґурунг, факт, що його сина отруїла газом британська армія, інститут, який він шанував, у якому служив, відколи став достатньо дорослим, щоб іти служити, дорівнював би зраді. За такий гріх убити тих, хто безпосередньо відповідав за ці дії, було б недостатньо.

В уяві постала сцена: Ґурунг вистежив Пріо Таманга, чоловіка, який завербував його сина до «Равалпінді»; напоїв Таманга, сподіваючись дізнатися подробиці особистої відповідальності за смерть сина; тоді дізнався, що Пріо Таманг уже не просто вербує невинних непальських сільських хлопців — тепер він помічник інтенданта в Барракпурі. Під час розмови Таманг похвалився, що рештки гірчичного газу перевозитимуть із Барракпуру до Форт-Вільяму, і Ґурунг зрозумів, що такий варіант помсти його цілком улаштовує. Він дав хабаря Тамангу, щоб той «загубив» кілька каністр гірчичного газу по дорозі до Форт-Вільяму. Таманг доставив їх Ґурунгу, та замість того, щоб розплатитись із ним в опійному притоні Тангри, гуркх убив його — перша жертва в низці убивств заради помсти, у списку були також Рут Фернандес, Аластер Данлоп, Матильда Рувель і полковник Маꥳр, після цього — акт розплати: отруєння газом великої кількості цивільних у Калькутті на Різдво.

— Це востаннє, коли ви його бачили? — запитав я.— До минулої ночі?

— Так,— сказала вона, трохи опанувавши себе.— Він увірвався після опівночі. Я пішла спати, Аластер був тут, працював.— У голосі її забриніла гіркота.— Він тільки й робив, що працював. Лакхіман, мабуть, знав, що кімнати слуг на першому поверсі, бо потрапив усередину крізь дах. Спочатку він увійшов до моєї спальні.

— Ви не закричали?

— Закричала б, але він затулив мені рота рукою, не встигла я усвідомити,