Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Стоячи за дверима у свої покої, Грант чув ледь чутні ридання.

Ще якихось пів години тому, переконавшись,  що хлоп’я – то його власний син,  про якого він навіть не здогадувався,  чоловік,  сповнений люті піднявся у свої  покої.

Але варто йому було переступити поріг  власної  спальні, як він побачив її прикушену уві сні губу. Волосся,  що золотавою  кипою  розсипалося по подушці. Кулачки,  що судомно стискували шовкове простирадло. Майже прозорі повіки тремтіли , а з  довгих  вій по краплині падали на бліді щоки гіркі сльози. Не потрібно було бути розумником,  щоб  зрозуміти,  які їй в цей час виділися кошмари. Уся його лють тієї ж  миті десь ділася. Навпаки,  йому майже болісно захотілося схопити її  в свої  обійми,  заколисати,  як маленьку. Й ніжними,  тихими словами розповісти,  що він більше нікому не дозволить образити її.

Грант покликав жінку. Він  ясно бачив,  як завмерли її повіки,  змінилося дихання. Вона прокинулася,  але намагалася обдурити його,  вдаючи, що вона ще спить.

Йому було шкода її, його золотоволосу полонянку. Раптом йому навіть здалося, що він відчуває  її біль, її тугу. Чому дуже важливим в цей момент здалося бажання заспокоїти її,  втішити.

Наблизивши до неї  своє  обличчя,  він  закрив очі й уявив собі,  що стоїть поряд з нею. Так,  як колись навчала його Маріелла.  Він уявив собі,  що крокує вперед і покликав її  за собою. І вона пішла! Правда, зробила вигляд,  що не помітила його. А може й справді не помітила?

Що може краще за все розвіяти заполохану  жінку? Звичайно,  її дитина. Він  і повів її до сина, що в той момент грався з  дідом. Ще й батько ледь не зіпсував йому гру,  помітивши сяючий під променями сонця фантоми Тамарі та Гранта.

Ще й голову рода «нянькою» обізвала! Ото ж  буде сміху,  коли він про те нове прізвисько усім розповість.

А почувши ім’я власного сина,  Грант не впорався з  магією та втратив розумовий контакт з  Тамарі.

Він  вийшов за двері й прислухався до власних  відчуттів. В його ліжку зараз  захлиналася сльозами жінка,  що не тільки ззовні була світлою. Вона навіть зсередини світилася золотою  аурою. Його лють десь ділася,  й категорично відмовлялася повертатися. Ще трішки,  й суворий безжальний воїн,  у чиїх венах  тече кров ельфів та демонів,  й сам потече,  немов солодка медова патока.

А ще вона згадала про дочку. Але,  нажаль, Аркх ще не знайшов дівчинку. Чоловік знав,  що на пошуки зниклої  дівчини вирушили найкращі шукачі. Її обов’язково найдуть. Але як сказати про те матері й остаточно не розбити їй серце?  

Не менш  чудовим було й те, що Грант таки дізнався ім'я сина. Впертий хлопчик так і не назвав його нікому. Кивнувши головою двом воїнам, Грант вирушив у садок, де грався його син. А Двох  чоловіків він залишив охороняти покої, з яких все ще лунали тихі схлипи.