read-books.club » Езотерика » Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза 📚 - Українською

Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теологічно-політичний трактат" автора Бенедикт Барух Спіноза. Жанр книги: Езотерика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 57 58 59 ... 83
Перейти на сторінку:
побачите, що вона узгоджується з розумом, а розглядаючи її наміри й мету, переконаєтеся, що вона ні в чому йому не суперечить і тому для всіх спільна. Що ж стосується всього Письма взагалі, то ми вже в розділі 7 показали, що сенс його має визначатися тільки з його історії, а не з універсальної історії природи, яка складає підвалини тільки філософії. І нас не повинно бентежити, коли б ми, знайшовши таким чином істинний сенс Письма, довідалися, що тут чи там воно суперечить розумові. І все, що в цьому роді зустрічається в Біблії або чого люди без шкоди для любові можуть не знати, те, як ми напевне знаємо, не стосується теології чи слова Божого, і, отже, кожний може думати про це, що він хоче, не впадаючи у злочин. Отож ми безумовно робимо висновок, що не слід пристосовувати ні Письмо до розуму, ні розум до Письма.

Але оскільки ми не можемо довести розумом, правдива чи брехлива основа теології (саме тому, що люди рятуються навіть завдяки одному послуху) то, відтак, нам можуть заперечити: чому ж ми тоді віримо в неї? Якщо ми приймаємо її без розуму, як сліпці, тоді, очевидно, ми чинимо також нерозважливо і бездумно. Якщо ж, навпаки, ми забажали б стверджувати, що ця основа може бути доведена розумом, тоді теологія, очевидно, буде частиною філософії і не повинна від неї відокремлюватися. Але наостанку я відповідаю: я абсолютно стверджую, що ця основна догма теології не може бути знайдена за допомогою природного світла, чи принаймні не було нікого, хто довів би її, і тому одкровення було найвищою мірою необхідне. Однак ми можемо користуватися судженням, щоб приймати, принаймні з моральною достовірністю, те, що вже дано в одкровенні. Кажу «з моральною достовірністю», бо ми не маємо права чекати, що колись будемо краще обізнані, ніж самі пророки, яким це раніше було відкрите і достовірність яких, однак, була тільки моральна, як ми вже показали в розділі 2-му цього трактату.

Таким чином, ті, хто намагається обґрунтувати авторитет Письма математичними доказами, на всьому шляху помиляються. Бо авторитет Біблії залежить від авторитету пророків, і, вочевидь, він не може бути доведений ніякими сильнішими аргументами, ніж ті, якими колись пророки зазвичай переконували народ у своєму авторитеті. Навіть наша впевненість стосовно нього не може бути утверджена ні на якій іншій основі, крім тієї, якою пророки обґрунтовували свою достовірність і авторитет. А ми показали, що вся достовірність пророків полягає в таких трьох речах, а саме: 1) в чіткій і живій уяві; 2) у знаменні; 3) нарешті і головним чином, у дусі, схильному до справедливості й добра. І ні на які інші основи вони не спиралися. Виходить, ні народові, з яким вони колись говорили за допомогою живого слова, ні нам, з якими говорять письмово, ніякими іншими основами вони не могли довести свій авторитет. Але перше (що речі жваво уявлялися) могло бути ясно тільки пророкам, тому вся наша впевненість стосовно одкровення може і повинна ґрунтуватися тільки на решті двох, а саме: на знаменні та вченні.

Цього ж і Мойсей переконливо вчить. Бо у «Повторенні Закону», у главі 18-й, він велить народові слухатися пророка, який ім’ям Бога дав істинне знамення, але якщо пророк неправдиво скаже щось, хоча б і ім’ям Бога, — засуджувати його на смерть нарівні з тим, хто захотів відвернути народ від істинної релігії, хоча б він і потверджував свій авторитет знаменнями і чудесами (про це: «Повторення Закону», 13). Звідси випливає, що справжній пророк відрізняється від неправдивого за суміщенням учення з чудом. Бо Мойсей оголошує такого пророка справжнім і велить вірити йому без усякого страху бути обманутим і говорить, що ті пророки неправдиві й гідні смерті, які неправдиво, хоча й ім’ям Бога, провістили щось чи які вчили вірити в неправдивих богів, хоча б і чинили справжні чудеса. Тому й ми тільки з тієї причини зобов’язані вірити Письму, тобто самим пророкам, — саме згідно з ученням, потвердженим знаменнями. Справді, оскільки ми бачимо, що пророки найперше закликають до любові і справедливості й ні до чого іншого не прагнуть, то звідси робимо висновок, що вони не з підступною метою, а від щирого серця вчили, що люди стають щасливими завдяки послуху та вірі. І оскільки вони, крім того, потверджували це знаменнями, то звідси ми переконуємося, що вони говорили це не легковажно і не нестямлюючись, коли пророкували.

В цьому ми ще більше зміцнюємося, коли звертаємо увагу на те, що вони не подали жодного морального правила, яке найповнішим чином не узгоджувалося б із розумом. Бо не порожня балаканина те, що слово Боже, яке виголошували пророки, цілком узгоджується зі словом Божим, яке промовляє в нас. У цьому, кажу, ми так само переконуємося з Біблії, як колись юдеї робили висновок про те ж саме на підставі живої проповіді пророків. Бо вище, в кінці розділу XII, ми показали, що Письмо з погляду вчення і головних історичних фактів дійшло до наших рук неушкодженим. Ось чому ми цю основу всієї теології в Письмі (хоча це й не може бути показано за допомогою математичного доказу) приймаємо, однак, після здорового розмірковування. Справді, нерозумно ж не бажати приймати те, що потверджено стількома свідоцтвами пророків і з чого виникає велика втіха для тих, хто не так багатий на розум, і випливає значна користь для держави, і чому, безумовно, ми можемо вірити, не зазнаючи небезпеки чи шкоди; і до того ж не бажати тільки з тієї причини, що це не може бути доведено математично.

Але хіба для мудрого влаштування життя ми не приймаємо за істину нічого такого, що (при будь-якому приводі сумніватися) може бути піддане сумніву? А хіба наші дії в більшості своїй не достатньо неправильні і не сповнені випадковостями? Звичайно, я визнаю, що ті, хто думає, ніби філософія і теологія взаємно суперечать одна одній, і на цій підставі вважає, що одна з двох повинна бути вигнана зі свого царства (і з тією або іншою треба розпрощатися), ті не без підстав намагаються дати теології міцні основи й довести їх математично. Хто ж, якщо він не впав у відчай і не божевільний, захоче легковажно розлучитися з розумом чи знехтувати мистецтва й науки і заперечувати достовірність розуму? І все-таки ми абсолютно не можемо вибачити їм, оскільки вони хочуть закликати на допомогу розум для того, щоб вигнати його, і намагаються показати його за допомогою відомих доказів недостовірним. Навіть більше: прагнучи довести математичними доказами істину й авторитет теології і забрати авторитет у розуму і природного світла, вони роблять не що інше, як затягують саму теологію під владу розуму, і цілком очевидно припускають, що авторитет теології не має ніякого блиску, якщо він не освітлюється природним світлом розуму.

І навпаки, вони хваляться, що у всьому заспокоюються на внутрішньому свідченні Святого Духа і закликають розум на допомогу не з якоїсь іншої причини, як тільки заради невірних, саме щоб їх переконати. Все ж таки анітрохи не слід давати віри їхнім словам, бо тепер ми легко можемо показати, що вони говорять це чи від пристрасті, чи з марнославства. Адже з попереднього розділу

1 ... 57 58 59 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"