Читати книгу - "Аеніль"

Паніку серед учнів не вдавалося зупинити, доки не пролунав громовий голос Аера Тороса:

— Спокійно! Учні, негайно поверніться на свої місця! Ми все контролюємо і нікому нічого не загрожує!

Його голос звучав так суворо, впевнено і сильно, що це подіяло. Поступово шум стих, і налякані учні розсілися по своїх місцях. Через якийсь час віддалилося ревіння і стихло дрижання стін. Майстриня Іветт за вказівкою майстра Тороса почала грати якусь веселу мелодію. Викладачі ще якийсь час постояли біля дверей, а потім повільно розійшлися туди, де сиділи раніше. Кілька викладачів вийшло з зали.

— Все минуло, — знову пролунав голос Тороса. — Можемо продовжити свято, нас чекає ще багато цікавого.

Як не дивно, але переляк швидко пройшов. Можливо, через могутній і заспокійливий голос Тороса, що переконував у захищеності, або через безсумнівно чарівну музику майстрині Іветт, або й через те, що за останні три тижні учні вже звикли до вільного пересування Академією Звіра. Гравці повернулися до Гри, а конкурсантки вийшли на сцену, очікуючи підсумків.

Коли почали оголошувати результати конкурсу, то на дванадцятому місці опинилася Дія Іветт, що неабияк засмутило її матір. Незважаючи на вміння танцювати, вона була надто повною для красуні. А в конкурсі перемогла Івонна Хомська — медсестра й магістрантка першого року навчання.

— Урегус зраділа б, — промовив майстер Евагор Елітіс. — Це одна з її колишніх учениць, Ірене колись керувала її дипломною роботою. Ну а тепер працює разом з нею медсестрою.

Аеніль помітила, як біля столів для Гри сталося пожвавлення.

— Схоже, що став відомий переможець, — сказала Марія Тарту.

Молодий майстер Йован Бейсінга, який і в Аеніль викладав теорію і практику Гри, вийшов на сцену, яку вже полишили переможці конкурсу краси, у супроводі високого білявого третьокурсника, якого Аеніль кілька разів бачила у коридорах підземелля, хоч він був не з відділення алхіміків. Майстер оголосив:

— Переможцем у фінальному етапі Гри став Вібій Крісп, учень третього курсу першої групи відділення чарівництва.

Майстер Евагор Елітіс байдуже глянув на хлопця, а от Марія Тарту враз спохмурніла. Аеніль помітила, що поки усі дивилися на переможця, біля столів для Гри відбулася невелика сутичка. Невдовзі звідти вийшов Діор Тарту, тягнучи за шкіберки Сатію, яка несамовито пручалася. Майже ніхто не звернув уваги, як вони полишили зал, хоч на обличчі і руках дівчини вже було кілька кривавих подряпин.

Майстер Елітіс провів їх пильним поглядом, а потім запитально поглянув на Марію Тарту.

— Тепер зрозуміло… — пробурмотіла та. — Той учень з відділення книжників… Він же був єдиним реальним суперником переможця! А ми ще дозволяли їй грати з Вібієм… Думали, що вона справді цікавиться Грою… А Вібій просто використав її!

Марія Тарту підвелася, ввічливо вклонилася і збиралася йти, але Евагор її зупинив:

— Не поспішайте з висновками. З вигляду цього хлопця не скажеш, що він надто підступний.

Марія глянула на майстра, сердитий вираз став м’якшим.

— Ох, Сатіах… — промовила вона із зітханням.

— Не карайте її суворо, цим ви тільки зашкодите їй ще більше…

Марія невиразно стенула плечима, хвилину повагалася, а потім схилилася над Евагором і тихо промовила до нього:

— Бенкет у час скорботний…

Вклонилася вдруге і цього разу таки вийшла з зали.

Вібія Кріспа нагородили як переможця турніру, а потім майстриня Іветт сіла за фортепіано і почала грати. Нехай і розчарована програшем доньки, грала вона все одно чудово. Аеніль не могла наслухатися. Кілька інших викладачів, магістрантів й учнів теж стали грати поряд з нею на різних інструментах. Залою залунала м’яка і спокійна мелодія. Розпочався бал. Учениці, багато з яких були в ошатних платтях, з учнями, що теж подумали про свій вигляд, почали танцювати. Особливу увагу привертала до себе Івонна, переможниця конкурсу — вона просто сяяла від радості і краси, її зовсім не зачепив переполох, спричинений Звіром. Тепер красуня була зовсім не схожа на ту непримітну дівчину-медсестру, яку Аеніль не раз зустрічала у шпиталі. Дівчинка закрила очі, щоб повністю відчути музику, цілком поринути у її світ.

Майстер Евагор уважно спостерігав за нею.

Бал тривав кілька годин. Коли, нарешті, всі потомилися, майстер Аер Торос, що був на сьогоднішньому святі головним, оголосив про бенкет. Вмить крізь бічні двері зайшли служники і почали ставити на столи наїдки. Такої кількості різноманітних страв Аеніль ще не бачила, хоч в Академії стіл не вирізняється скудністю. Оскільки за півдня всі добряче зголодніли, то вже за хвилину залу наповнило цокотіння ложок і виделок, стукання посуду та інші столові звуки. Зала нагадала, що вона, перш за все, їдальня.

Аеніль їла не надто охоче. На якийсь час музика змусила забути про проблеми, але тепер їй знову стало смутно і тривожно.

Бенкет мав закінчитися близько півночі, але ще до його завершення майстер Нвагор та Аеніль вийшли з залу. Дівчинка була стомлена, і вчитель це бачив. Коли вони вийшли, то майстра чекав сюрприз — навпроти дверей, обпершись об постамент, стояла Ірене Урегус.

— Що ти тут робиш? — здивовано мовив він.

— Та от прийшла допомогти вам дійти до шпиталю, — сердито промовила Ірене, хоч майстер бачив з її стомленого вигляду, що прийшла вона вже давно, якщо й взагалі йшла кудись звідси.

Евагор похитав головою, і вони мовчки пішли до сходів. Майстер скоса поглянув на Ірене і справді переконався, що у неї чудова зачіска, спеціально створена. А її медсестринська мантія була не звичайною, а святковою. І взагалі вона виглядала чарівно, не зрівняти з тим жалюгідним видовищем, яке відкрилося йому колись у підземному казематі Академії. Очевидно, що жінка готувалася до свята. Майстер мовив до Ірене виправдувальним голосом:

— Тепер я впевнений, що Аеніль зможе зіграти Містерію. Вона третя.

Ірене здивовано подивилася на Евагора, а Аеніль сонним голосом спитала:

— Що?

— Нічого. Прийде час, зрозумієш, — відповів майстер дівчині.

Вони підійшли до східців у підвал.

— Я відведу