Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– Тож побачимось увечері? – вигукнув Генрі.

– Так! – гукнув у відповідь Якуб із-за зачинених дверей спальні.

– Тоді бувай! – Поліцейський махнув рукою, щоб піти. Він почалапав до дверей у своїх шльопанцях. Через деякий час почувся звук запуску двигуна. Все ще навантажений емоціями правоохоронець поїхав додому.

Тим часом Кшисєк швидко переодягнувся у повсякденний одяг і буквально пробіг через кухню. Вероніка зупинила його помахом руки, щоб поцілувати в щоку.

Нормально, страта серед білого дня на очах публіки. Адже, якби Якуб... Не варто про це й говорити.

– Спокійної дороги, – усміхнулася вона зі своїм звичним шармом.

Він схопив ключі та відчинив двері гаража. Мерседес Якуба стояв поруч із машиною Вероніки, майже однаковий. "То є в людей гроші", як казала його бабуся. Кшисєк схопився за ручку дверей - в цей момент в машині спалахнуло світло, і, після того, як двері відчинилися, машина заговорила з ним надзвичайно сексуальним голосом безсумнівно красивої жінки.

Привіт, Якуб. Куди ми йдемо сьогодні?

Сидіння відсунулося назад зі слабким дзижчанням. Америка!

Кшисєк сів і обережно, двома пальчиками, охопив кермо. Так, не злапав, але охопив. Різниця була. Величезна.

Рівень палива – дев’яносто відсотків. Чи варто повторювати останній маршрут до Ниси?

Він натиснув червону кнопку "Ні" на дисплеї біля центральної панелі. Він, напевно, міг би і відповісти, але було якось ніяково.

Зараз! Раптом щось запекло під черепом. Що там сказала та німецька пані? Ниса?

Введіть пункт призначення.

На дисплеї була красива екранна клавіатура. Однак Кшисєк не мав наміру входити в пункт призначення. О ні! Він натиснув пункт "Меню", а потім "Останні маршрути".

Бах! Наче хтось по голові дав.

Ниса.

Сандомир.

Варшава.

Конське.

РОЗДІЛ 13

Тим часом у Марека Шорци забурчало в животі. Ну як не бурчати, коли навколо витає запах шашлику, ніби терорист тримає тебе під прицілом, і ти повинен робити все, що він хоче.

І це був не вдалий час, щоб бурчати, на напад голоду, на гриля. Не стільки поганий, скільки навіть найгірший, недоречний, несмачний. Одного разу у нього не було чого їсти, окрім батончика "Снікерс", який він тримав у машині на чорний день, і, ймовірно, якогось енергетичного напою. Ну і два – існуюча ситуація. А тут, на зло... Варто було лише заплющити очі і глибоко вдихнути, і запах смаженого м’яса, що наповнює все навколо, перенесе тебе, добрий чоловіче, на літні вечори та сімейні шашлики.

На столі свиняча шия, маринована в зубрівці з гострим перцем чилі, бекон, натертий часником, ковбаски з дикого кабана, доставлені ще свіжими дядьком Сташеком (до речі, легальним мисливцем), оленяча вирізка (знову данина дядькові Сташеку), кашанка, запечена з яблуком та чорним грубо меленим перцем, курячі ніжки в меді та табаско, крильця в горіхах, форель запечена в солі, свинячі гомілки в темному пиві. На грилі все гарно шкварчить.

Овочі: перець, фарширований грибами, баклажани з соєвим соусом, цукіні, зліплені карамеллю, з перчиками пірі-пірі. Пікулі? Солоні огірочки та корнішони, мариновані гриби, в тому числі окремо лисички, зелені помідори та сливки в оцті. Плюс казан свіжини та гуляш, зроблений дідусем Хенриком, який служив в угорській армії. Все це, звісно, ​​підлите хорошим холодним пивом, а коли м’ясо буде готовим, то чистою горілочкою, вишневкою, татовою традиційною медовухою і іноді самогончиком.

А тим часом на решітці лежав труп, який димів й поширював запах шашлику в цей січневий ранок. На злість Мареку Шорці, старшому братові якогось Кшисєка. Старший брат був аспірантом, молодший дочалапався до звання смертельно хворого студента. Обидва, в сумі, чекали підвищення.

Марек та інші поліцейські, а також весь зоопарк, присутній на місці злочину, швидко дійшли висновку, що людина, насправді, це просто м’ясо, тому такі грішні думки про пишно накриті столи в нинішній ситуації не є злочином.

Туман і мороз скували густе, насичене паленим повітря в озерній улоговині, і запах спаленої жертви доводилося терпіти кожному. Марек підозрював, що не тільки в нього бурчить у животі, не він один веде моральну боротьбу, намагаючись викинути всі ці смаколики з голови. Холера. Гасити труп водою, звичайно, було заборонено, щоб не стерти слідів. Ніщо не могло допомогти нещасному, ні рятувальні, ні пожежні операції, навіть сам Пожежник Сем[51]. Обвуглена, наче чорна скульптура, ретельно скомпонована далекоглядним художником, розтягнута на решітці, трохи нахилена вліво, що надавало всій сцені кошмарного динамізму.

– Пабло, ти живий? – перебив його думки поліцейський Адась Ступка, теж аспірант.

- Так. – швидко відповів Марек, сподіваючись, що щось трапиться і відверне його від кулінарних думок. Його прізвисько дали йому друзі з відділу, коли він був дуже вражений серіалом про Пабло Ескобара під назвою "Наркос". Оскільки Мареків у відділі було троє (і що це були за іменини щороку!), то прізвисько швидко прижилося, бо відтепер було зрозуміло: є Марек (найстарший), Маречек (молодший) і Пабло.

– Блювати будеш? Ти страшенно збліднів.

– Здурів?! – У нього був міцний шлунок, кожен молодий поліцейський на місці злочину швидко отримував залізний шлунок, зазвичай, після третьої смерті. – Адасю, щось маєш?

– Ну, маю. Пішли, курва, не повіриш. Або хтось насміхається, або хуй знає що.

Аспірант Адам Ступка кивнув, тримаючи руки в кишенях, і рушив до машини техніків. Марек пішов за ним.

Вони були не з одного відділу, але доля закинула їх в один загін. Всього їх було четверо, що, на думку начальства, приблизно на чотири було забагато. Проте хтось десь уперся, і довелося створювати бригаду для пошуку ймовірного вбивці ворожок, ворожеїв, екстрасенсів, знахарів та іншої лохи. Ну Марек попав до цього підрозділу. Незважаючи на власне небажання. Вся операція отримала бойову кодову назву "Шабаш", так само називалася оперативна група, яка займалася цією справою. Проте всі інші охрестили їх більш відповідним іменем, також маючи багато спільного з магією, ворожінням і окультизмом. Це відсилання до містичного вечора, під час якого астральний світ, який є домівкою привидів, упирів і привидів, з’єднується з реальним світом. Потім відкриваються книги з написаним майбутнім, і пророцтва збуваються зі смертоносною ефективністю. Святвечір екстрасенсів і ворожок, тарологів та інших шулерів. Анджейки[52].

– Давайте сюди, Анджейкі! – крикнув хтось збоку машини техніків.

Так, їх називали від Андріївського дня. Це було подвійне знущання, бо, по-перше, це було знущання над цілим колективом, а по-друге, кожен окремо також став Анджеєм. Це тимчасове