Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

- Ви мало не загинули, намагаючись врятувати мого сина, - Серапіна вперто хитнула головою. - А якби вас тут не було… взагалі боюся уявити, що могло б статися…

Жінка піднесла руку до губ, стримуючи емоції. До неї підійшов чоловік і обійняв за плечі, звернувшись до мене:

- Гвенето, ви завжди зможете розраховувати на мою допомогу у будь-якому питанні. Якщо вам треба влаштуватися на роботу чи знайти житло.

- Не варто, - я навіть відступила на крок, і мало не впала через милицю. Мене миттєво підхопили під руку, допомагаючи встояти. Здивовано обернувшись, побачила поряд із собою Загіра. Знову не почула, як він підійшов!

- Як ви? - тихо спитав демон, і від цього простого питання моїм тілом пройшло тремтіння.

- Набагато краще, - пробурмотіла і скоріше відвернулася. Погляд впав на ще одного демона, який підійшов ближче до Елері. Цього разу він був без дочки, чоловік схилився ближче до дружини і щось сказав на вухо. Тієї ж миті я відвернулася, бот відчула ніби підглянула за чимось інтимним, а тоді побачила Валдора Валенті, що сидів неподалік, з перебинтованою головою. Чоловік у своїй задумливій манері дивився на небо.

Повернувшись до Загіра, я запитала:

- Що сталося після того, як ви вийшли з будинку?

Демон нервово смикнув куточком губ, але почав розповідати:

- Ми вирішили розділитися. Коли відійшли досить далеко від будинку, нас чекала пастка. Валдору дісталося більше за інших, він все ж непідготована людина. Потім поплічники сектанта напали на нас. Їм пощастило, що ми не чекали каверзи від охоронців Ілліора.

- Тепер будеш підбирати людей сам, - обурено буркнув у бік Кая Ілліор. Похмурий та пошарпаний охоронець, схрестив руки на грудях:

- Тільки якщо не вирішу звільнитися.

- Не починай! - господар особняка закотив очі, а охоронець тихо пирхнув і відвернувся. Але мені здалося, що стосунки між цими двома надто хороші.

- А потім я почув Стража, - продовжив Загір. Він схилив голову, ніби відчував себе винним: - Завданням тих сектантів не було вбивати нас, вони намагалися затримати та не дати повернутися до особняка. Тому ми мало не запізнилися.

Я ще раз подивилася в бік Валдора Валенті, а потім побачила слідчих декількох відомств, що вийшли з дому. Вони озирнулися і рушили в наш бік.

- Послухаємо виправдання наших спецслужб? - уїдливо уточнив Дорайн, але на нього відразу шикнула Елері. Демон лише ширше усміхнувся.

Ілліор зробив крок уперед, показуючи з ким варто вести діалог.

Жінка в костюмі зі значком Міністерства Зовнішньосвітової розвідки, дістала з портсигара цигарку, двічі стукнула нею о срібну кришку, потім подивилася на мене. Сухо кивнула:

- Доброго дня, місис Лурі. Рада, що ви приєдналися до нас. Мене звуть Румія Хінок. Це вашими зусиллями знищено більшість доказів?

Від подібної заяви в мене забрало дар мови. Здивовано відкривши рота, зрозуміла, що нічого не можу сказати. Що означає знищено частину доказів? Я взагалі-то намагалася врятувати дитину від демона! І якби могла зробити це іншим способом, то безперечно скористалася б ним.

Вперед несподівано ступила Серапіна. Її очі спалахнули гнівом:

- Міс Хінок, вибирайте слова обережніше! Ця дівчина врятувала мого сина! Якби для цього довелося знищити весь острів, то вона мала б право так вчинити!

Жінки зіткнулися поглядами та від їх сутички, всі присутні замовкли. Окрім одного демона, у якого, як мені здалося, були особисті рахунки з міс Хінок чи взагалі з усім Міністерством Підглядань.

- Ми добре знаємо як працює ваша контора, - насмішкувато промовив Дорайн ат Рогад. - Тому утримайтеся від докорів у бік місис Лурі.

Жінка примружилася, дивлячись на сина логофета, але промовчала. А замість неї слово взяв чоловік, який представляв Міністерство Внутрішніх справ. Він кашлянув, привертаючи увагу, закрив свій блокнот і звернувся до Ілліора:

- Зараз примара Емеріка ат Амалі знаходиться в тілі медіума. Раніше цю людину звали Луїс Фонте, він вважається зниклим у реєстрі Ізаріди. Єдиний, хто вижив із послідовників, сказав, що вони викрадали медіумів, яких вдавалося визначити, і привозили в особняк. Колишній власник замішаний у тому, що відбувається, і ми вже надіслали запит на ордер для його арешту.

- Тобто медіум був не один? - насупився Загір. Він все ще стояв поруч і притримував мене за лікоть. І хоч я могла втриматися на ногах самостійно, руку забирати не поспішала. – І ніхто не помітив зникнень?

- Помітили, - скривився слідчий і потер перенісся під окулярами. - Адже я кажу, що в реєстрі зниклі є. Але це не пов'язали з тим, що відбувається. Жодного обліку медіумів немає, тому зв'язок між цими випадками не простежувався.

Чоловік глянув на мене, зробив паузу, потім знову звернувся до господаря особняка:

- Привид прив'язав себе до будинку, він дійсно зміг зберегти розум і потребував лише носія, який зможе витримати його енергію. Він не міг затримуватись у людських тілах і шукав демона з даром медіуму. А ховався весь цей час у таємній кімнаті. Під час перевірок ми навіть не звернули увагу на неприродний нахил підлоги на третьому поверсі. А через товщину стін не змогли побачити таємну кімнату магією.

- А ритуал, який Емерік намагався провести? - хрипко запитала я. - Він справді міг спрацювати?

- Це ще доведеться перевірити, - слово знову взяла Румія. Вона ще раз окинула присутніх похмурим поглядом, і з її вигляду я зрозуміла, що зараз ми почуємо фраза на кшталт: «Інша інформація - таємниця слідства». Але несподівано пролунав голос Локайна:

– А хлопчик? Щодо нього? Адже ви не зможете про нього подбати!

На схвильованій дитині зійшлися погляди всіх присутніх. Він з надією подивився на батьків, які гадки не мали про що він говорить, потім на спантеличених слідчих, але зупинився на мені:

- Місис Лурі, ви повинні йому допомогти!

Я скорботно похитала головою:

- Він не говорить зі мною.