Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я прийшла сюди не для того, щоб голосувати! — я майже кричу — моєму розчаруванню немає меж. — Я прошу вас допомогти, а не заважати!
Торін зітхає.
— Ми збираємо раду не задля пустих балачок, — сумно каже він. — Мій батько править, все міцніше стискаючи свого залізного кулака, приймає квапливі рішення, і поглянь, куди це все нас привело. Я не збираюся ступати на ті самі граблі. Тому ми голосуємо!
Так, ми голосуємо. І я програю. Вирішено, що ми чекаємо на Бронна, а тоді пускаємося в місиво із найбільш в’юнким кораблем на океанських просторах.
— Ви робите жахливу помилку! — та моє попередження не долітає до цих глухих; рада уже покидає печеру.
Торін намагається мене заспокоїти, але я відштовхую його руки і йду геть похмура, як негода. Скільки смертей ми щойно присудили?
Ґрейс знаходить мене у медичній кімнаті; я перетираю корінь здоров’я із таким шаленством, що він перетворюється на порох.
— Що ти робитимеш? — питає вона, сідаючи на купу мішків.
— А що я можу вдіяти? Мені потрібна допомога, Ґрейс! Ми удвох не знищимо «Діву».
Вона зблискує жорстоким усміхом.
— Чому ж, ще й як би впоралися!
Я відкладаю вбік товкач та ступку, заливаючись сміхом від цього жахіття, бо інакше мені доведеться залитися слізьми.
— Він готуватиме наступний удар! — я відчуваю саму безнадію.
— Я знаю!
Так, Ґрейс усе розуміє…
Лиш наївні радники не відають, хто такий мій батько.
Якийсь час ми сидимо мовчки, обидві занурені в темні думи. Врешті я порушую тишу.
— Розкажи мені про Західні Острови, — навмисно змінюю тему, не бажаю пережовувати те, що чекає нас у майбутньому. — Вони дійсно такі жахливі, як про них розповідають?
Ґрейс посміхається, і ця посмішка означає: «Я знаю, що поволі перемагаю тебе. Ти мені таки повіриш!»
— Я не знаю.
Я насуплююся.
— Але ж ти казала мені, що ти — Західнячка.
— Так, казала, і я справді із Заходу. Річ у тім, що нас із братом у ранньому дитинстві забрали від батьків й перевезли на Схід — на Цілинний Острів, де нас тренував дуже поважний Хранитель Родоводу.
Якось забагато інформації за раз.
— У тебе є брат?
— Близнюк. Його звати Яке. Вже багато років від нього ні слуху ні духу.
Я вперлася поглядом у свою подругу, усвідомивши, як направду мало її знаю. Чи про всі жертви, що їй довелося принести на вівтар мети.
— Чи решта західників теж таємно живуть на Сході?
— Так! Тільки я не знаю, скільки. Нам повідали зовсім небагато. Чоловіка, що виростив і тренував нас, звати Ібнер. Він мій дядечко. З нами жило ще четверо дітей — мої кузени. Ми почали вчитися битися, щойно зробили свої перші кроки. Щодо своїх обов’язків Хранителі вельми відповідальні.
— Але чому саме Східні Острови? Хіба не краще було б залишитися вдома? І чому батьки не поїхали з тобою?
— Гадаю, ось відповідь на твоє запитання: Захід був небезпечним місцем. Тож мої батьки вирішили відіслати нас, тим часом продовживши пошуки твоєї матері.
Від слова «мати» в мене всередині щось здригається. Та я відкидаю це відчуття, бо маю зосередитися на її історії, а не своїй.
— Що трапилося із Яксом?
— Він повернувся на Західні Острови, оскільки більшість вірила, що загублену принцесу можна знайти саме там. Але я обрала інший шлях, щоб розширити наші горизонти, — вона замовкає і витягує зі свого манжета нитку, що стирчить. Потім додає: — Роками я думала-гадала, чи варто відшукати Якса, розповісти йому про тебе.
Мене збиває з пантелику її безпристрасність.
— Однак ти навіть не знаєш, звідки почати пошуки.
Це було б диво, якби вона таки знайшла свого брата.
— Ясна річ, якби я спробувала, то б напевне придумала б, як вийти з ним на зв’язок. Та справа в іншому, — вона дивиться мені у вічі, — я просто боюся того, що вони можуть зробити, якщо дізнаються.
Я знову відчуваю невблаганність долі.
— Ти про що?
— Мені здається, що вони спробують посадити тебе на трон. Незалежно від твого бажання. І що я напевне знаю про Західні Острови, це те, що там панує беззаконня та чигає небезпека.
Я не сумніваюся у правдивості оповідок про дику магію цих земель, а ще зовсім не вважаю за дурість боятися західних вод.
Я пригадую ночі, коли Ґрейс розповідала мені казки про магію, й усвідомлюю, що все це правда. Вона переказувала мені свою історію. Та все одно я відчуваю, як мене охоплює радість. Допоки не згадую один тривожний момент з її оповідок:
— Але ж ти не думаєш, що океанські хижаки справді існують?
Вона знизує плечима.
— Легенди завжди виростають з фактів.
— Але жодна душа не бачила цих хижаків.
— Можливо, в минулому… Всі історії передаються з покоління в покоління. Звідкись вони таки беруть свій початок. Мене всього цього навчили в дитинстві. Правду кажучи… — вона замовкає, її запал раптом зникає.
— Що? Продовжуй!
— Ну, за легендою хижаки зникли з океанів саме тоді, коли вбили Західну Королівську родину. Дехто вірить, що вони повернуться, щойно відновиться корона.
Ґрейс сама серйозність, тому я не пирскаю сміхом винятково з поваги до неї.
— Ось і вагома причина, чому мені не варто сідати на трон. Тварюкам, що видихають збіса отруйну воду, яка розчиняє плоть, краще залишатися на глибинах, тобто — в легендах.
Я уявляю цих істот і не зважаю на пришвидшене серцебиття. Мене охоплює химерне почуття — бажання, щоб вони таки з’явилися. Ґрейс посміхається мені у відповідь.
— Такого майбутнього я би й ворогу не побажала. Тож якщо ти не певна, чи справді цього хочеш, тримай рот на замку.
— Але ж Торін знає.
— Не думаю, що він тебе зрадить.
Чим більше вона говорить про Західні Острови, тим більше я бентежусь. Ловлю себе на думці, що справді вірю їй. Глибоко в душі я прийняла можливість, що мій батько покохав жінку, не відаючи про її походження — і мимовільно продовжив лінію Західної Королівської родини. Та це все настільки неймовірно, що я почуваюся божевільною, намагаючись це усвідомити. Але ж як мене ваблять Західні води! І ця хвиля збудження від однієї лиш згадки про океанських хижаків… Якщо Ґрейс таки права, картинка складається.
Я дістаю з кишені компас, який вона мені подарувала. Я завжди ношу його з собою — заспокоююсь, проводячи пальцями по черепашках.
— Він із Західних Островів… Так?
Ґрейс сумно посміхається, однак бачу — їй приємно, що я про це здогадалася.
— Так! Це один із небагатьох артефактів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.