Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Все занадто складно…

Шарп не встигає відповісти — пацієнт поворухнувся й закашляв, його потріскані губи напружуються. Ми намагаємося підвести його, щоб він не захлинувся, але він геть виснажений — і останній подих знаменує його кінець.

Я зітхаю з полегшенням — його страждання врешті закінчилися.

— Дозволь мені ним зайнятися, — каже Шарп, поклавши руку на моє плече, — тобі слід приєднатися до решти.

Я просто валюся з ніг; все, чого я прагну — провалитися в глибокий сон. Проте страждання і смерть цього чоловіка — причина, чому я повинна розібратися зі своїм батьком. Його потрібно зупинити, поки він не погубив ще більше невинних життів. Тож я дякую Шарпу й прямую лабіринтом тунелів, що заводить мене до великої печери.

Торін сидить за круглим столом, розміщеним посередині каменів. Тут також Ґрейс і пів десятка радників Торіна. Із жодним з них я не знайома особисто, проте чула про їхні діяння. Кожен із них колись служив Королю, але провинився — і зникнув з його двору. Судячи з поглядів, якими вони на мене дивляться, батько отримував накази розправитися з ними. Тут зійшлися важливі персони, які враз могли б бути стерті з лиця землі Східних Островів, і те, що Бронн про все це знав і не повідомив мого батька, свідчить про його істинну відданість. Його відсутність на цих зборах дуже помітна.

— Перепрошую за спізнення, — кажу, коли Торін підводиться на знак привітання.

— Як почувається твій хворий?

У відповідь я лиш хитаю головою.

— Мені дуже шкода, — тихо промовляє Торін. — Приєднуйся до нас, маємо, що обговорити.

Торін офіційно представляє мене своїм радникам, і після винятково холодного привітання я сідаю з ними за стіл.

Ми не гаємо часу й одразу ж переходимо до важливих питань. Робимо висновок, що Король вирішив пожертвувати своїм Флотом, щоби зібрати сили задля захисту єдиного важливого йому Острова — Першого. Решта Островів, включно з цим, повільно потрапляє в лапи розбійників, котрі працюють на мого батька, і дуже скоро настане час, коли повсюди чигатиме небезпека. Окрім цього, Торін відкриває, що Гадюка знищив майже половину Королівської Флотилії; дехто з тих, хто вціліли — віддані своєму огидному правителю. Решта ж присягнула Торіну. Отже, на ваги покладено контроль над Островами.

— Я глибоко переконаний — треба активізувати все, що залишилося від Флотилії, — каже старший член ради на ім’я Енок. — Негайно атакуйте Капітана Адлера, поки він не встиг накоїти ще більшого лиха.

— Він не дозволить так легко себе знайти, — відказує Ґрейс.

— Він надто могутній в океані, — підтверджую я. — Визнаю, раніше я була такої ж думки, як і ви, однак Ґрейс має слушність. Мій батько вміє робити «Діву» невидимою. І поки ми ловитимемо вітра в полі, залишивши Острови без захисту, він влаштує нову різанину.

— Ця ідея не нова, — пирхнув Енок. — Ми ж не сиділи тут, склавши ручки, чекаючи на тебе. Ми давно працюємо над цим планом. Об’єднавши сили, ми заженемо його, наче здобич, і ліквідуємо.

— Ви зазнаєте поразки, — мене дратує його зверхня манера.

Енок та його прибічники обурилися через такі слова.

Торін притьмом втручається, щоб послабити напругу.

— У такому разі, що ти пропонуєш? — запитує він, жестом просячи Енока дозволити мені висловитися.

— Він слабший на суші. Це зрівнює наші шанси.

— Його шанси все одно переважать, — Ґрейс налаштована песимістично.

Торін не зважає на її слова.

— А як ми заманимо його на сушу?

— Використайте мене як приманку!

Мені таки вдалося запропонувати дещо якраз до смаку радникам. Вони аж засяяли від перспективи ризикнути моїм життям.

— Ні! Це надто небезпечно! — протестує Торін.

— А що у війні — безпечно?! — від зневіри я аж вибухаю; дивлюся на кожного з них по колу. — Про мого батька ви нічого не знаєте. Зате я знаю все. Його жага покарати мене переважить будь-що, навіть його амбіції підкорити всі Східні Острови. Ця можливість засліпить його, а ви скористаєтеся нагодою.

— Ми не уявляємо, з ким маємо справу! — тепер проти моєї ідеї протестує жінка, яку звати Лора. — Вони — вправні вбивці, у рукопашнім бою у нас проти них нема шансів.

— Цілком імовірно. Проте це єдиний спосіб хоча б скористатися нагодою.

— Ваша Високосте, це ж самогубство! — вигукує Енок, розвернувшись до Торіна. — Ми роками б’ємося об стіну, думаючи, як позбутися цього божевільного, а ви справді хочете довіритися його дочці? Вона ж шпигунка! Це ясно, як білий день.

— Наважишся повторити? — Ґрейс гарчить йому на знак попередження.

— Він хоче вбити мене! — вигукую я Еноку. — Повірте, я хочу зупинити його навіть більше, ніж ви всі разом узяті.

— У чому річ? — запитує Енока Ґрейс. — Боїшся, що як тільки ми заманимо його на сушу, він прийде по твою голову?

— Досить! — вигукує Торін. — Ми не можемо вести міжусобицю! Гадюка — наш спільний ворог, — він повертається до мене, і на обличчі читається щире вибачення. — Однак зізнаюсь, мені не дуже кортить зіткнутися з ним на землі.

Мене розчаровує, що він проти, але я так просто не здамся.

— Заманіть його на П’ятий, там у нього мало козирів у руках. Нехай миша потрапить у мишоловку. Туманний Острів — ідеальне місце для засідки, він буде для нас найкращим покровом. Згодна, втрати неминучі, проте яка війна обходиться без них?

— Це самогубство! — протестує Енок.

— Гадаю, ми можемо піти на компроміс, — промовляє Торін. — Зараз Бронн із найкращими помічниками працює над кораблем, і ми зможемо розраховувати на нього. Він знає всі слабкі місця «Діви». Я пропоную почекати, доки він завершить, а тоді, згідно з планом, здійснимо атаку на воді — цього разу з вищими шансами на перемогу.

Радники Торіна пожвавилися, ми ж із Ґрейс мовчимо.

— Скільки це забере часу? — запитую я, обурена їхнім зволіканням. — Скільки ще Островів встигне зруйнувати мій батько? Гадаєте, він вдовольниться Четвертим?

Що стрімкіше зростав мій гнів, то дзвінкішою ставала тиша за круглим столом.

— Він розпочав з Четвертого, тому що знав — цей Острів має для мене значення. Якщо доведеться, він спалить їх усіх дощенту. Як ви цього не розумієте? Він всією душею прагне завдати мені болю, і щоразу, коли я від нього вислизаю, він навісніє й навісніє. Ми повинні зупинити його негайно.

— Тобі властива необачність Змії, — відгукується Лора.

— А ти — малодушна політиканка! — я вже не слідкую за своїми манерами.

— Пропоную проголосувати! — каже