Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Лера

Чому, коли ми з ним залишаємося наодинці, завжди припускаємося безліч помилок? Чому, коли він ось так на мене дивиться, кисень у моїх легенях спалюється за лічені секунди й мені стає нічим дихати.

Ми з ним не Інь і Янь, ми не варті один одного... Ми зовсім різні душі, які з незрозумілих причин притягуються, а мали просто не перетинатися.

Для чого він прийшов сюди? Чому він не дасть мені спокою? Чому глибоко в мені оживає старанно прихована радість, коли я бачу Арона? Хоча я ненавиджу його…

— Навіщо ти прийшов? Ти ще не втомився бігати туди-сюди?

Ось! Ось це справжня я. Наші стосунки безглузді та неможливі.

— Чесно? — його тихий голос резонує по всьому тілу. — Сам не знаю. Це гостьова? Здається, тут була окрема ванна кімната.

Арон починає досліджувати кімнату.

— Хочу змити з себе цей чортів день і ми поговоримо.

— Я не хочу говорити! — приймаю зручне положення, прикриваючи ковдрою відкриті ділянки тіла.

— Мені все одно, — стомлено промовляє він. — Я зараз повернусь. Підеш — пошкодуєш. Я серйозно, Леро!

Роздягаючись на ходу, хлопець прямує до ванної кімнати. І коли Арон нарешті доходить до душової кабінки, на ньому не залишається одягу. Відмінне освітлення білого світла падає на смагляву шкіру, відкриваючи погляду натреноване чоловіче тіло, прикрашене чорними візерунками.

Хлопець навмисно не зачиняє за собою двері. Хоче, щоб я милувалася ним? Не дочекається!

Але мій погляд постійно повертатися до душової кабінки, де через прозоре скло посипане великими краплями, простежується чоловічий силует.

Це просто нестерпно!

Нервово видихнувши, я підводжуся з ліжка та йду, щоб зачинити двері.

Хоче поговорити? Добре поговоримо. Навіщо ж знущатися?

Так, саме знущатися, бо останнім часом мені дико хочеться сексу. Я вже дійшла до того, що сама задовольняю себе, але мені цього мало.

Токсикоз ненадовго відпустив мене і тепер постала нова проблема.

Ні, я ні як голодна кішка подумки кидаюся на кожного чоловіка, але, чорт забирай, оголене тіло Арона грає зі мною злий жарт.

Сьогоднішній день не задався з самого ранку, коли я прокинулася від несподіваного дощу, що капав з-під стелі… при тому, що я спала у своєму ліжку.

Просто Казанова, який живе поверхом вище, захотів зробити собі джакузі в спальні. І ось до чого це призвело.

Це призвело до того, що я попросилася переночувати до Яніса, тому що в готелі мене дратував запах миючих засобів. Я думала хоч тут знайду спокій, але щось пішло не так. З'явився Арон.

Підходжу до вікна та відсуваю штору. За вікном німа ніч, принаймні так здається, дивлячись з мого вікна, а всередині починає закипати кров.

Про що хоче поговорити? Хіба ж моє ігнорування не дає зрозуміти, що я не хочу з ним ні говорити, ні перетинатися?

Якщо натяк не зрозумілий, повторю вкотре в обличчя.

Я не помічаю того моменту, коли Арон виходить із ванною та безшумною тінню опиняється за моєю спиною. Я вся у власних думках.

Здригаюсь, коли його пальці окільцьовують мою шию ззаду і він розвертає мене до себе.

Друга рука пробирається під шовковий топ моєї нічної піжами й опускається на плоский живіт.

Небезпечним поглядом він дивиться прямо в очі, чітко промовляючи наступне:

— Це моя дитина! І ніщо цього не змінить, хочеш ти цього чи ні.

З одягу на ньому білий рушник. Ривок і я впечатуюсь у мокрі груди. Потім гарячий язик, облизавши мої губи, штовхає вглиб, викликаючи внизу живота справжню пожежу.

Арон міцно стискає мою шию, змушуючи підкорятися і я підкоряюся до кінця не розуміючи: це через те, що хлопець сильніший за мене чи через те, що я хочу його?

Впиваюся нігтями в кам'яні плечі та відчуваю, що мої ноги відриваються від підлоги. Арон узяв мене на руки й несе до ліжка. Дбайливо уклавши на ковдру, нависає зверху.

Його пальці торкаються мого обличчя. Ніжно окреслюючи вилицю, повзуть до шиї. В цей час тіло вкривається мурашками. Я мало не стогну від його торкань, хоча має бути зовсім навпаки.

Мовчання, що виникло між нами — приголомшує. Треба щось сказати. Відштовхнути. Це все неправильно… але я не можу відштовхнути Арона. Я дозволяю хлопчику «ламати» мене. Усвідомлюючи, що саме цього мені не вистачало.

Це складно. Практично неможливо зізнатися самій собі, що якщо відкинути всі забобони — мені подобається зухвальство цього чоловіка.

Це гормони... можна все списати на гормони й отримати довгоочікуваний оргазм?

— Ти мене почула? — крізь товщу думок, пробивається голос Арона.

— Що? — моргаю. Намагаюся позбавитись мани. Прийти в себе. Але його гаряче тіло не дозволяє мені це зробити.

Його запах… його дотик… божевільний коктейль і я впиваюся їм.

— Ти не забереш у мене дитину! — гарчить мені в губи, а його пальці без дозволу переходять межі пристойності.

— Нам разом буде важко жити. Максимум, що я можу тобі запропонувати, це роль «недільного татка».

— Що це за маячня? — завмирає. Чорні брови від нерозуміння сходяться на переніссі. Мені хочеться розсміятися. Ні, це не зловтіха, просто Арон зараз виглядає дуже смішно і вразливо.

— Це означає, що ти бачитимеш дитину раз на тиждень.

— Мені це не підходить!

Арон зненацька перевертає мене на живіт і починає стягувати піжамні шорти разом із білизною.

Намагаюся перехопити його руки. Зупинити. Виразити слабкий протест. Нехай не думає, що я так легко здамся, але у відповідь отримую дзвінкий ляпас по оголеній сідниці, а слідом відчуваю вологий слід шорсткого язика.

О, Боже!

Здається, я це простогнала вголос, бо ззаду чується задоволене гарчання.

— Я бачитиму свою дитину коли захочу, ти зрозуміла мене? — диктує свої умови, супроводжуючи їх поцілунками вздовж хребців, що виступають.

Арон чіпляє мій топ. Позбавляється останнього одягу, залишаючи беззахисною та оголеною перед собою.

Він притискає мене своїм тілом, змушуючи лягти. Злегка піднявши сідниці, негайно входить в мене.