Читати книгу - "Американська пастораль"

у своєму казанні на пошуках добра, що може дати ця трагедія… ще більше згуртує вірян у спільному горі… Преподобний Джеймс Вірінґ із церкви Святого Патрика виголосив надзвичайно проникливе казання…» Крім цієї статті, висіла й третя вирізка з газети, якій там не місце, але зірвати її неможливо, втім, як і перші дві, тож вона теж висить на дошці оголошень цілий рік. Це інтерв’ю з Едґаром Бартлі, поряд з яким у тій самій газеті фотографія самого Бартлі з лопатою для снігу та собакою на тлі всього сімейства. На задньому плані — дім і доріжка, щойно розчищена від снігу. Едґар Бартлі — хлопчина з Олд-Римрока, років за два до вибуху ходив із Меррі в кіно. На клас старший за неї, одного з нею зросту, він, наскільки пригадував Швед, справляв досить приємне враження, але був страшенно сором’язливий і трохи дивакуватий. У газеті його зображають як бойфренда Меррі в ті часи, коли стався вибух, хоча, як відомо батькам, той похід у кіно дворічної давності взагалі був для дочки єдиним у житті побаченням із хлопцем. Хай там як, а хтось підкреслив чорним приписувані Едґару цитати. Може, хтось із однокласників пожартував. Може, й статтю зі знімком вивісили задля жарту. Але жарт чи не жарт, вона висить тут місяцями, і Швед ніяк не може придумати, як її спекатись. «Це щось нереальне… Ніколи б не подумав, що вона здатна на це… Я знав її як дуже гарну дівчину, приємну. Жодного разу не чув від неї злостивих зауважень. Не вірю, що це просто так… Я сподіваюся, її знайдуть і нададуть допомогу, якої вона потребує… Я завжди вважав, що в Олд-Римроку ви у повній безпеці. А тепер, як і всі, мимохіть озираюся. Потрібен час, щоб життя відновило свій звичний плин… Я просто рухаюся далі. Мушу рухатись. Про це треба забути. Мов нічого не сталося. Але це дуже сумно».

Єдина втіха, яку отримав Швед від дошки оголошень, — це відсутність там статті під заголовком «Особу, підозрювану в скоєнні вибуху, описують як розумну, обдаровану, але з “ослячою впертістю”». От її він би точно зірвав. Навмисне прийшов би глупої ночі туди і зірвав. Можливо, ця стаття й не гірша від безліку інших, які з’являлися у ті часи не тільки в тутешній щотижневій газеті, а й у в нью-йоркській пресі — в «Таймс», «Дейлі ньюс», «Дейлі Мірроу», «Пост»; у щоденних газетах Нью-Джерсі — «Ньюарк ньюс», «Ньюарк стар — Леджер», «Моррістаун рекорд», «Берґен рекорд», «Трентон таймс», «Патерсон ньюс»; у газетах сусідньої Пенсильванії — «Філадельфія інкваєрер», «Філадельфія бюлетень», «Істон експрес», а також у «Тайм» і «Ньюсвік». Після першого тижня більша частина газет і телеграфних агенцій забуває про цю історію, але «Ньюарк ньюс» і, особливо, «Моррістаун рекорд», як і раніше, тримаються: «Ньюс» відряджає на цю тему трьох найкращих репортерів, і ті день у день риють землю в пошуках нових фактів про «римрокську підривницю». Орієнтована ж на тутешнього читача «Рекорд» невтомно нагадує, що бомба в Римроку — це найбільше нещастя, яке спіткало округ Морріс після 12 вересня 1940 року, коли вибух на пороховому заводі компанії «Геркулес», розташованому десь за дванадцять миль від Кенвіля, забрав життя п’ятдесяти двох осіб і скалічив ще триста. Наприкінці 1920-х в окрузі Мідлсекс, в одному з провулків на околицях Нью-Брунсвіка, вбили священика та церковного регента, а у Бруксайді псих, який утік з ґрейстоунської божевільні, прийшов у гості до рідного дядька, а потім розкроїв йому сокирою череп. Місцеві страшилки отримують друге дихання, і їх підхоплюють любителі подібних історій. Тулять сюди і викрадення немовляти Ліндберга у ньюджерсійському Гоупвеллі, коли викрали, а потім убили маленького сина Чарльза Ліндберга, легендарного літуна, котрий першим перетнув на літаку Атлантику; газети жваво згадують і цю історію, передруковують повідомлення тридцятирічної давнини про вимоги викрадачів, про знівечене тільце дитини, про Флемінґтонський процес, наводять витяги з газет за квітень 1936 року з репортажами про страту на електричному стільці викрадача та вбивці, теслі-іммігранта на ім’я Бруно Гауптман. День у день ім’я Меррі Левов знов і знову фігурує в переліку звірств, які мали місце в історії округу, кілька разів воно з’являється поряд з іменем Гауптмана, і все ж таки жодна стаття не ранить його так, як стаття в місцевому тижневику зі згадуванням про «ослячу впертість». У цій статті містилася вказівка — нехай і неявна, — на провінційну самовдоволеність, простакуватість, а може, і глупство чистої води, і це його так розлютило, що він не допустив би, щоб вона з’явилася на дошці оголошень, де будь-хто міг, похитуючи головою, прочитати її. Могла таке вчинити Меррі чи не могла — він не дозволив би, щоб її життя препарували тут, біля самісінької школи.

ОСОБУ, ПІДОЗРЮВАНУ В СКОЄННІ ВИБУХУ,

ОПИСУЮТЬ ЯК РОЗУМНУ, ОБДАРОВАНУ,

АЛЕ З «ОСЛЯЧОЮ ВПЕРТІСТЮ»

На думку вчителів муніципальної школи Олд-Римрока, Мередіт «Меррі» Левов, котра підозрюється в підриві магазину Гемліна та вбивстві лікаря Фреда Конлона, який практикував в Олд-Римроку, була всебічно обдарованою і сумлінною ученицею. Ті, хто намагається знайти в її дитинстві ключ до скоєння нелюдяного вчинку, одразу полишають ці спроби, щойно пригадують, якою жвавою та дружелюбною вона тоді була.

«Ми не можемо в це повірити! — так відреагувала на запитання щодо підозрюваної директорка школи Ейлін Морроу. — В голові не вкладається, як таке могло статися».

Директорка Морроу відзначає, що, навчаючись у початковій школі, Меррі Левов «охоче бралася за все і ніколи не створювала проблем».

«Це просто не в її характері, — сказала місіс Морроу. — Принаймні так було, коли вона тут навчалася».

У школі, зазначила місіс Морроу, Меррі Левов навчалась переважно на «відмінно», брала участь у всіх шкільних заходах, була у пошані в однолітків і вчителів.

«Вона була дуже старанна й сумлінна, завжди прагнула більшого, — сказала місіс Морроу. — Вчителі вважали її дуже здібною ученицею, однокласники були в захваті від неї».

Меррі Левов подавала великі надії в малюванні, добре проявила себе в спортивних іграх, особливо в кікболі. «Вона розвивалася, як нормальна дитина, — сказала місіс Морроу. — Нам і приснитися не могло те жахіття, що сталося потім, — додала директорка. — На жаль, ніхто не в змозі передбачити майбутнє».

Місіс Морроу повідомила, що в школі Мередіт вважалася «зразковою ученицею», хоча подеколи в ній проявлялася «осляча впертість», коли вона, приміром, відмовлялася виконувати правила, без яких, як їй здавалося, можна прожити.

Інші також пригадували «ослячу впертість» підозрюваної, коли вона