Читати книгу - "Американська пастораль"

Але, на думку Барбари Тернер (16 років), «Мередіт загалом була хорошою, хоч і з дивними переконаннями».

Хоч учні моррістаунської школи дуже по-різному описували Меррі, всі одностайно відзначали, що «вона без кінця говорила про в’єтнамську війну». Деякі учні додавали, що варто було зійтися з нею в суперечці про доцільність присутності американських військ у В’єтнамі, як вона просто «захлиналася від злості».

Згідно з відгуками класного керівника Мередіт, містера Вільяма Паксмана, займалася вона серйозно, домагалася успіхів, мала відмінні оцінки і самовіддано готувалася до вступу в його alma mater — Пенсильванський університет.

«Зайде мова про її сім’ю, тільки й чуєш: “Яка гарна сім’я!”, — заявив містер Паксман. — І ми досі не віримо в те, що сталося».

Єдиний негативний відгук про її заняття пролунав з вуст учителя підозрюваної, який вже був на допиті у ФБР. «Мені сказали: “Ми отримали багато інформації про міс Левов”».

Упродовж року це — «місце, де був магазин». Потім починають споруджувати новий магазин, і місяць за місяцем він спостерігає за процесом будівництва. Одного дня з’являється величезне червоно-біло-синє полотнище: «Надзвичайно розширений! Новий! Новий! Новий! Магазин Мак-Ферсона!», і дата грандіозного відкриття — четверте липня. Він просить Дон сісти поряд із ним і каже їй, що вони ходитимуть до цього магазину, як і інші, хоча спершу це буде непросто, а далі, поступово… Та ні, непросто залишається і далі. Він не може зайти в новий магазин, не згадавши старого, навіть попри той факт, що Расс Гемлін відійшов від справ, а власники нового магазину — молода пара з Істона — про минуле не згадують, і вони не тільки розширили магазин, а й прибудували до нього пекарню, де випікають напрочуд смачні пиріжки й тістечка та щодня тішать покупців свіжими булочками й хлібом. На задвірках магазину, поряд із поштовим віконечком, з’явилася невеличка забігайлівка, де можна погомоніти із сусідом за чашкою кави з рогаликом чи, скажімо, погортати газету. У Мак-Ферсонів справа поставлена куди краще, ніж у Гемлінів, і незабаром, напевне, ніхто й не згадає про висаджену в повітря старомодну крамничку, окрім хіба що самих Гемлінів і Левових. Дон не може навіть просто пройти коло нового магазину й навідріз відмовляється заходити всередину, Швед же, навпаки, вважає за обов’язок зайти в кафе в суботу і, хай би що там думали, почитати за чашкою кави газету. Купує він тут і недільну газету. І марки теж купує тут. Він завиграшки міг би їх брати в себе на роботі та відправляти всю сімейну пошту з Ньюарка, але йому подобається опікуватися віконцем Мак-Ферсонів, і він не піде звідти, не обмінявшись парочкою зауважень про погоду з молоденькою Бет Мак-Ферсон, як колись — із Мері Гемлін, дружиною Расса.

Таким є позірне життя. Усі його сили спрямовані на те, аби воно було таким самісіньким, як і колись. Але тепер до нього додається життя внутрішнє, нестерпне внутрішнє життя деспотичних маній, притлумлених схильностей, марновірних очікувань, жахливих видінь, вигаданих розмов, запитань, які не мають відповідей. Безсонна, сповнена самокатування ніч за ніччю. Неймовірна самотність. Невситима докірливість — навіть за той цілунок, коли їй було одинадцять, а йому тридцять шість, і вони вдвох, не перевдягнуті після купання, машиною їхали з Дільського пляжу додому. Може, тоді почався відлік ланцюжка подій? Чи причиною стало щось інше? А може, ніякої причини й не було?

Поцілуй мене т-т-так, як ти ц-ц-цілуєш м-м-маму.

А в повсякденному світі тільки те й залишається, що з респектабельним виглядом тягти ярмо і вдавати, що живеш, як і жив, і, начхавши на всі застереження, носити карнавальну маску взірцевого чоловіка.

  5

Перше вересня 1973 р.

Шановний містере Левов!

Меррі працює у ветеринарній клініці на Нью-Джерсі- Рейлроуд-авеню, 115, у ньюаркському районі Айронбаунд, за п’ять хвилин їзди від Пенсильванського вокзалу. Працює щодня. Якщо ви чекатимете на неї надворі, то можете зустрітися з нею після четвертої години, коли вона йтиме додому. Про цей мій лист вона ні сном ні духом. Я вже дійшла до межі й не можу більше тут лишатися. Хочу все кинути і поїхати світ за очі, але ж на кого я залишу Меррі? Тож передоручаю її Вам. Але благаю: ні слова про те, що це я Вам сказала, де шукати її, бо цим Ви їй тільки нашкодите. Ваша Меррі — просто титан духу! Це завдяки їй я повністю змінила своє ставлення до світу. Я вляпалася в цю історію, бо не могла пручатись її впливу. Втім, це довга історія. Просто вірте мені: все, що я робила і казала — все робилося і казалося за вказівкою Меррі. Я була безсила проти неї. Ми тоді з Вами сиділи в одному човні. Збрехала я їй тільки один раз. Наплела, що між нами в готелі щось було. Бо коли б я сказала правду — що Ви не спали зі мною, — вона нізащо не взяла б гроші. І знову пішла б на вулицю старцювати. Повірте, я нізащо не стала б так із Вас знущатися, якби не моя любов до Меррі, що наливала мене силою. Маячня, мабуть, скажете Ви. Та повірте, це правда. Ваша дочка — свята. Як можна не скоритися її божественній владі, бачачи її страждання! Ви й гадки не маєте, якою я була нікчемою, поки не зустріла Меррі. Що чекало на мене? Лише забуття! Але все, з мене годі, а Ви в жодному разі, ні за яких обставин У ПРИСУТНОСТІ МЕРРІ НЕ ГОВОРІТЬ ПРО МЕНЕ ІНАКШЕ, ЯК ПРО ВАШУ МУЧИТЕЛЬКУ, ЩО Є ЦІЛКОВИТОЮ ПРАВДОЮ. ЯКЩО ВИ ЩИРО БАЖАЄТЕ ЇЙ ОДУЖАННЯ, ТО ЖОДНИМ СЛОВОМ НЕ ОБМОВТЕСЬ ПЕРЕД НЕЮ ПРО МІЙ ЛИСТ. Коли поїдете на зустріч з Меррі, не забувайте про конспірацію. Зустріч із ФБР її погубить. Зараз її ім’я — Мері Штольц. Не заважайте їй іти своєю дорогою. Все, що нам залишається, — стояти збоку і дивитися на страждання, що наділяють її ореолом мучениці.

Рита Коен, яка називає себе Ученицею Меррі

Чого не міг зробити Швед — то це звільнитися від того, що ми звемо несподіванкою. І всю решту