Читати книгу - "Українське письменство"

Очевидно, ієродиякон Тихон Олександрович II, що 1743 р. за ректорства Сильвестра Кулябки був учителем піїтики в Київській Академії (на той час Тихон Олександрович І був викладачем філософії і префектом). В 1746 р. ієромонах Тихон Олександрович II названий учителем риторики (піїтику викладає уже відомий Георгій Кониський). Умер, за відомостями О. Левицького, 21. X. 1746 р. Після нього залишився рукописний підручник піїтики латинською мовою — Praecepta de arte poetica ad usum Roxolanae juventutis in alma orthodoxa ac celeberrima Kijovo-Mohylo-Zaborowsciana Academia tradita et explicata anno 1743 ad nobiles poeseos auditores reverendissimo patre T. Alexandrowicz. (Правила поетичного мистецтва на вжиток російської молоді у благодатній, православній і славетній Академії Києво-Могило-Заборовській, подані і пояснені 1743 р. шляхетним поезії слухачам від превелебного отця Т. Александровича). Підручник характеризується багатством прикладів, що подаються латинською, російською, польською та староукраїнською мовами. Як зразок байки, наведена Fabuła de Cicada et Formica, переказана в дуже непоганих, як на той час, силабічних віршах, з чималою домішкою «простих» народних виразів.

Во сицево бідство лінивий впадаєт, Яко сам о себі Коник ізвіщаєт. Како, рече, поля везді зеленіли, Яко древа сінним листвієм шуміли, Ряснимо тяжелі гроздом виногради, Како гобзовала овощ вертогради, На нивах снопов со множеством класов Боліє било, главнихъ неже власов, І словом сказати, єгда бил час златий Всякому о кормі себі промишляти, — Аз, бідний Коник, во толь плодноє время О собі небрег, безумноє племя, Только по полях і траві зеленій Скача безділено, акиби скаженій. Опосля вітр стал полунощний дути И вслід же мрази наступили люти, Во оних же сніги запали великі, От коїх замерзли скоротечні ріки, Купно же и весь сінокос і поле (Уви мні, біда, злополучна доле!). Сніги заміти силними покрили. Кої сталися яко алявастр біли. Я, бідній, видя, что уже дні злії, Скакну по полях в той край і другії, Зерна не вижду на них ні єдина І пищі ниже бі тогда крохтина. Мні лихо, мятеж, смерть гладна приходит. Мишлю: что ділать? Се мисль мні приводит: Ко трудолюбной біжи, окаянний, Мравії, — от нея будет ти корм данний. Я тако і зділал, пойшол к єя дому, Кой был никогда несвідом никому, Где она зиму мирно провождаєт. Толку во двері — ничто отвіщаєт; Толкал во окно, но знать утружденна Мрава, негли от сна возбужденна, Мало випусти гласа так своєго: «Кто се толкаєт до дому моєго?» — «Мравія, аз есм Коник, — рекл аз, — хладній. К тебі толкаю нині же і гладній. Аз молбу к тебі слезну простираю; Не даждь умріти гладом, умоляю!» Она ж, уви! виді немилості нікій