Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І ви про все це знали?
— Про воєнні експерименти — так. Про викрадення каністр — ні.
Не Здавайся поруч зі мною засовався.
— Якщо газ у нього,— запитав він,— то чому він досі ним не скористався?
Доусон поглянув на годинник.
— Принц Едвард, принц Уельський, прибуває до Говраху за чотири години. Менш ніж за дванадцять годин він відвідає прийом на іподромі, а після цього — вечерю в саду біля будинку губернатора. Привітати його збереться половина білої Калькутти...
Голос його обірвався, ніби він не міг закінчити думку. І я його не звинувачую. Людина, що має зуб проти білих, на волі з гірчичним газом, якого вистачить на кілька бомб. Наслідки газової атаки на цивільних будуть такими, що й подумати страшно.
— Відмініть заходи на честь принца.
— Неможливо,— вступив Таггарт.— Уявіть тільки, який галас здійметься, якщо ми зізнаємось, що спадкоємець трону імперії не буде в безпеці у першому місті Британської Індії! Ото буде щасливий день для Партії Конгресу, а міжнародна преса називатиме його перемогою Ґанді й Даса. У їхнього руху неспівпраці, що вже затухає, відкриється друге дихання.
— Тоді оголосіть, що він захворів,— запропонував я.
Доусон похитав головою.
— Це знову ж таки сприйматиметься як ознака слабкості. Учора в Бенаресі він був при здоров’ї, але захворів, щойно дістався Калькутти? Індійці кричатимуть, що це вигадки. Казатимуть, що принц Уельський надто переляканий, щоб висунути носа в місто. До того ж ризикує не принц — його ми можемо захистити, і в ратуші, і в саду біля резиденції губернатора. Проблема в натовпі, що збереться біля ратуші.
— І це не лише білі,— додав лорд Таггарт похмуро.— Я очікую, що Дас збере своїх конгресменів і приведе протестувати проти цього візиту. Вони теж там будуть.
— Не сумніваюся,— кивнув Доусон.— Наші джерела вважають, що він планує зібрання на майдані, а після нього — марш до ратуші.
Таггарт повернувся до мене.
— Ви мусите піти й поговорити з Дасом. Нагадайте йому, що він під домашнім арештом. Скажіть, раптом він спробує вийти з дому, його заарештують і привезуть на Лал-базар. І подвойте охорону особняка. Його рух не-співпраці ледь дихає. Якщо ми протримаємося протягом візиту принца, є ймовірність того, що його придушить вага власних очікувань. Коли зробите це, повертайтеся до Форт-Вільяма. На наступні двадцять чотири години я передаю вас із Не Здавайся під командування Доусона.
Я хотів було запротестувати, але комісар помахав рукою, щоб я мовчав.
— Більше ми на цю тему не дискутуватимемо, капітане. Ви ступили на дуже тонку кригу.
Я знову опустився на канапу.
— Так краще,— продовжив він.— Майор має план, як викурити вашого приятеля-гуркха.
Із внутрішньої нагрудної кишені кітеля Доусон витяг свою люльку, запалив її сірником і, коли тютюн почав тліти, легко видихнув кільце диму.
— Скористаємось полковником Маꥳром як приманкою,— промовив він.
Двадцять дев’ять
Отже, Таггарт уже знав про «Равалпінді». Для мене це стало шоком, хоча, якщо подумати, не мусило. Хіба це не черговий приклад лицемірства, в якому нас звинувачували індіанці — оголосили себе «захисниками» їхньої землі, а самі ставимось до них трохи краще, ніж до рабів? Іноді мені важко звинувачувати їх у тому, що вони бажають нас позбутися. Що ж до Таггарта, він має звичку знати більше, ніж удає. Під час війни він був старшим офіцером військової розвідки, тож міг знати про «Равалпінді» від дня зародження проекту. Хоча тепер він уже не вояк, а голова бенгальської поліції. Це означає, що його справи з військовими, особливо з їхньою розвідкою, зводилися до боротьби за вплив на політику в місті. У минулому він застосовував мене як корисний інструмент, щоб покопатися там, куди «Відділ Н» намагався не лізти, і я боявся, що і цього разу саме такий випадок. Цілком можливо, що він щось запідозрив, коли в Рішрі знайшли тіло сестри Фернандес, але, судячи з виразу його обличчя, він казав правду, коли заявив, що викрадення гірчичного газу стало для нього новиною.
Таггарт наказав нам повертатися додому і відпочити скільки зможемо. О сьомій ранку ми мусили з’явитися до Дасового будинку й умовити його відкликати свій марш — і зробити це він, безсумнівно, відмовиться. Щось підказувало мені, що ця хода стане спусковим гачком для подій, які ми не зможемо втримати під контролем. Але то буде вранці. Єдине, чого мені хотілося зараз,— дістатися до ліжка.
Не Здавайся сидів поруч зі мною, міцно стиснувши губи. Гадаю, шок уже минув, і він почав усвідомлювати, що сьогодні він на волосок розминувся зі смертю.
— З вами все гаразд, сержанте? — поцікавився я.
Він ввічливо кивнув і відвернувся, знову почав дивитись на порожні вулиці.
— Ми могли б схопити його сьогодні,— промовив він.— Це я винен, що він утік. Тепер хтозна скільки людей загине через мою помилку.
— Дурниці,— відмахнувся я.— Ви зробили все можливе. І ви чули про план Доусона. Ми його ще піймаємо.
— Думаєте, план спрацює? — запитав він таким тоном, що ясно стало, як йому хочеться, щоб хтось запевнив його, що цю помилку можна виправити, і за такої ситуації від мене вимагалася не чесна думка, а радше відповідь, яку йому кортіло почути.
— Упевнений, що спрацює. Цей чоловік явно божевільний. Варто поглянути на те, як він пошматував своїх жертв, щоб це зрозуміти. Сумніваюся, що він не скористається нагодою убити Маꥳра, навіть якщо підозрюватиме, що це пастка.
Не Здавайся мовчки обмірковував мої слова.
— Ви знаєте, ви помиляєтесь,— нарешті заявив сержант.— Він не божевільний. Бо інакше убив би нас обох сьогодні. А він цього не зробив.
Я повернувся до нього.
— До чого це ви ведете?
Не Здавайся знову подивився у вікно.
— Він має план і рішуче налаштований його дотримуватись. Така людина помилок не припускається. Лишається молитись, що він хоче убити тільки Маꥳра, а не тисячі невинних цивільних.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
