Читати книгу - "Українське письменство"

Джерло московськеє, як бач, тут ні до чого. За ним не квапивсь я ганять на ваш Парнас, —         Він не для нас. Задля Вкраїни річ з колодця дідовського Я мусив черпати, щоб тямили мій глас. Мене поймуть в землі веселій і плодючій Од гір Хорватських до рівнин, Де Дніпр реве в борах, мутить піски під кручой, Під кельями святих; пливе де тихий Дін,         Де чумаки гуляють І по-українськи народи розмовляють… Га! сила знайдеться очіпків і чуприн, Що на діла дядьків, сусіди з лиха строгі, Та й вчнуть на самоті з кумою кепкувать, А об собі байдуж, не здумають небогі!     А як самих розкопирсать Гай, гай! — у казці й є, мов ніби на кунштині!         Я нишком вам,     Мов панотцю, признаюся і сам: Хоч часом бачу й я в чужім зрачку пилини, Частенько муляє в моєму оці сук. Такий наш Євин рід! Хто ж бабі не онук! Ой, я не раз свої в них бачив образини.         Зате, кажу, ідіть,         Казки, людей учіть!
2. П. П. Гулак-Артемовський

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 16.І.1790 р. в м. Городищі Черкаського повіту на Київщині. Батько його — священик, і освіта, яку дістав майбутній письменник, була духовна — Київська Академія (ще до її реформи). Питання, чи закінчив Гулак повний її курс, нові біографи залишають відкритим (див.: Айзеншток. Матеріали до біографії та істор. літерат. оцінки. Гулак-Артемовський. Твори. ДВУ, 1928). Відомо, що 25 листопада 1814-го його «звільнено» з духовного стану в світський, і Гулак скоро потому почав учителювати по приватних домах та пансіонах Правобережжя (коли на Правобережжі ще переважала польська мова й культура). Подвійною життьовою школою мемуаристи з’ясовують і деякі риси Гулакового характеру. «Человек он был весьма ловкий: как униженный польский шляхтич, умел он угодить сильному; как бурсак, умел и поработать, и пролезть куда нужно. Став на ноги, Артемовский вдруг явился с осанкой и важностью настоящего польского магната, чему благоприятствовали и его наружность, и фигура, и приемы» (Ф. Неслуховский. Из воспоминаний. Историч. вестник, 1890, IV, стр. 127). В Харкові Гулак з’явився 1817 р. і прийнятий був на словесний факультет університету; 4.XII.1818 він став за викладача польської мови. 1820 р. він був уже кандидатом університету, 1821 р. — маґістром. З 1823 р. почав викладати російську історію, географію та статистику, спочатку як ад’юнкт, потім як екстраординарний і нарешті — як ординарний (з 1828 р.) професор. Професорська діяльність Гулака знайшла оцінку у численних мемуаристів (про них див. названу вище статтю І. Я. Айзенштока). Перед нами вимальовується постать людини талановитої, з неабияким даром слова і дотепом, але без солідної наукової підготовки. Риторичність його лекцій відштовхувала найобдарованіших із його слухачів (М. Ф. де Пуле, М. І. Костомаров). Не подобався і офіціальний тон його викладів, і його зв’язаність «Историею государства Российского» Карамзіна (виклади свої Гулак звичайно закінчував, як Карамзін, на 1613 р.). Літературна діяльність Гулакова розпочалася на сторінках «Украинского вестника», харківського журналу, що виходив 1816—1819 рр. Релігійно-дидактичні поезії Гулака, друковані у «Вестнике», були, на думку І. Я. Айзенштока, «кар’єрним залицянням», «лише даниною часові, одним із способів забезпечити і зміцнити вдало розпочату кар’єру». Гулак-Артемовський «не был, что называется, литературным человеком» і на думку де Пуле (Вестн. Европы, 1874, 1, стор. 83—88). Далеко щирішим і талановитішим він був, на загальну думку, в українських своїх творах. Костомаров твердить, наприклад, що вдома Артемовський був людиною іншого порядку, як на університетській кафедрі (Автобиография, ст. 165); іншим був він і в своїй українській творчості. Корсун відзначає, що він часом підкреслював свої симпатії до українського слова (Рус. арх., 1890 р., X). А. Шиманов нотує те саме, але з застереженням: «Гулак-Артемовский, видимо, был одним человеком pro domo sua и другим pro foro, притом с летами этот другой человек, видимо, осилил первого и под конец, может быть, остался уже главным хозяином» (К. стар., 1889, II, 499 дд). Службова кар’єра Гулакова в ці останні роки така: з 1838 по 1841 р. він був деканом словесного факультету, з 1841 по 1849 ректором. Вийшовши на вислугу, виконував обов’язки екзаменатора-ревізора дівочих інститутів. Умер 1. X. 1865 р.