Читати книгу - "Українське письменство"

    В прихожі панські не забгався. А я того байдуж! Ще був би дуже рад,         Коли б вомісто звад         Не тільки дармоїди Вас слухали, казки. Всі ті, що роблять біди, Нехай би в день святний забралися в шинок Під свиткой, в пазусі, — до вольниці в скиток,         Лиш до людей попались, Щоб, з вас побачивши завітний свій грішок,         Та нишком ісправлялись. Скажу, я був би рад, коли би косарі,     Покинувши в степу роботи,         В полуденні жари Під грушею в тіні, за ваганком — у поті — Як чуб просяється од шумної чарú, Глузуючи, мої розказували казки; Щоб грізний у войні плечистий кірасир, Який хоробрістю добув царської ласки, Та гарнотой вдивляв престольне місто й мир І щирой вірністю вкрашав царські будинки, Придибав з милицей на родину до жінки, Онуків від синів на старості дожив, Із люлечкой в зубах перед вечерей сів, При світлі каганця їх слухав за новинки, Свій грізний з усом вид усмішкой одогрів.                    --------- Тобі, народ блаженной України, Під міцною стріхóй Росії добрий, вірний,         Як твій слухняний віл,         Так працьовитий, мирний!     Народ, колись страшний її врагам         На полі битви, Як розтрощив ярмо (ти носа втер ляхам) Безбожної Орди і беззаконной Литви, —         Тобі, твоїм синам     Ці казки, мов діток моїх, ввіряю. Нехай розходяться в твоїм родючім краю,         Щоб жодний те чував         На дідовської мові, Що Дмитрієв, Крилов, Хемніцер москальові, А Геллерт німцеві так гарно розказав, Що Флоріан, Фонтен, з’єднавши жваву музу, Пустуя, крутячись, всіх краще написав         Жартливому Французу. У них, що латвеє — признаюсь — я те взяв Та й злицював в плахти, та підголив чуприни… А інші — жарт моїх безвиннії дитини. Коли вдалось мені усмішку ісхопить, Простацький глузд к добру хоч трохи зворушить,     Я діла важного зложив початки. Цур-пек тобі, Зоїл, я об тобі ні гадки! Сичи хоч гаспидом, зжуй прикреє перо; А правда за мене преко тебе горой.