Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Так і не знайшовши, що сказати у відповідь Вівіан Ніколас був зайнятий тим, що просто стояв, лагідно посміхався й зачаровано дивився їй в очі. А Вівіан усміхалася йому у відповідь. І настільки вони обоє були захоплені цією справою, що на ці кілька десятків секунд випали з реальності.

Що, втім, не завадило реальності, в особі обуреної дочки стряпчого, їх наздогнати.

– Ваша Високосвітлість, скажіть їй, що ви наш наречений, а не вона! А значить й судити вам, а не їй!

На його щастя, коли справа не стосувалася делікатних ситуацій і не торкалася області ніжних почуттів, умінням швидко розуміти, Високий лорд був не обділений.

– Насправді, я уповноважив Її Світлість бути й суддею теж, – м’яко повідомив він. – Останнє слово, звичайно ж, завжди залишається за мною. Однак у даному конкретному випадку я повністю згоден із суддівством Її Світлості. Це не її забаганка, – кивнув він на Ельжбету. – І навіть не моя. Предвічні землі, як ви вже встигли відчути, й справді, не особливо ласкаві та ніжні, м’яко кажучи… І далеко не усі настільки сильні тілом й духом, щоб зуміти тут вижити, тим більше полюбити цей суворий край усім серцем. Клянуся душею й серцем, леді, це для вашого ж блага, – побачивши в очах дівчат образу і з цієї причини бажаючи пом’якшити гіркоту своїх попередніх слів, додав він на завершення.

Його очі дивилися настільки відкрито та чесно, а голос звучав настільки проникливо, й сам він був настільки сповнений віри у свої слова, що жодна з чотирьох дівчат не наважилася заперечити, хоч їм й дуже хотілося.

– Ууух! – голосно видихнула Ельжбета. – Не знаю, як ви, а я без руху почала замерзати! Тому вперед! До ковзанки, що чекає на нас! – оголосила вона й, схопивши під руки Вігдіс та Агнетту помчала у бік катка.

– Ненавиджу! – прошипіла услід їй Далія.

– Щоб вам спіткнутися! – побажала Ловіз.

Проте, цього разу тротуарна доріжка, наче вибачаючись, під ноги Ельжбети послужливо стелилася виключно своєю рівною та неслизькою стороною.