read-books.club » Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 123
Перейти на сторінку:

– Звичайно ж зможуть, – запевнив Ніколас, вкотре подумки дякуючи графині за допомогу в делікатній ситуації. – Зараз усе буде.

– До лікарні? – здивованим хором видихнули «вмираючі».

– До найкращої! – гордо нагадала Ельжбета, й для більшої важливості додала: – Там нас забезпечать найкращим доглядом і там буде ду-ууже тепло! – Слово «дуже» вона вимовила з придихом.

– А Високий лорд?.. – відчуваючи каверзу, уточнила третя з дочок Стального Високого лорда Лагерта Корхонен. – Він також із нами? Чи залишиться тут?

Зобразивши похмуре личко, Ельжбета тяжко зітхнула.

– У нього відбір, хороша моя, тому він не може з нами, – тоном, сповненим глибокого співчуття та розуміння, пояснила вона.

– Але ми також беремо участь у відборі! – хором обурилися страждалиці.

– Звичайно ж, берете участь, – запевнила Ельжбета. – Я впевнена, що Високий лорд усе розуміє, – вона подивилася на Високого лорда, і той кивнув, що так, мовляв, я усе розумію. – І тому прямо з лікарні вас ніхто додому не відішле. Ну, а щодо втрачених балів…

Почувши про «втрачені бали», усі чотири «вмираючі» дружно не просто повернулися до життя, а прямо таки вискочили із «могил», миттю опинившись на ногах.

– Якщо на те буде воля богів, – продовжувала тим часом мовити добра розпорядниця, – ви ще встигнете…

– Дякую за доброту та участь, люба графине, – перебила її Лагерта Корхонен, – але мені вже краще, а тому ніякий лікар, і тим більше лікарня мені не потрібні!

– І мені! І мені! І мені! – вторили їй й інші, що «різко одужали».

– Ластівки мої, мною керують не тільки доброта та участь, а й життєвий досвід, – заперечила Ельжбета, – який мені підка…

Проте, їй знову не дали домовити.

– Ваша Ясновельможність, – солодко посміхнулася Лагерта, – ми цінуємо ваш досвід, але у зрілості свої плюси, а у юності – свої: наприклад, більш висока опірність та швидка відновлюваність організму.

З досьє Ельжбета знала, що вона усього-то лише на три рочки старша саме цього молодого організму, але вказати на це, означало б визнати, що шпилька її зачепила, а це було не так. Навпаки, вона почувала себе розпорядницею відбору, яка добре виконала свою роботу, оскільки вже двічі врятувала Високого лорда від того, на що вульгарні дівчата явно напрошувалися – поцілунку.

Те, що поцілунок Високого лорда на території свого королівства здатний зцілити того, кого він поцілує, а якщо цей лорд вогняний, то його поцілунок – ще й здатен зробити на якийсь час несприйнятливим до холоду – було не те щоб таємницею під сімома печатками, але й особливо поширеною ця інформація не була. І усе ж таки Ельжбета не сумнівалася, що обидва рази дівчата домагалися саме поцілунку.

– Дуже-дуже цінуємо і ваш досвід, і вашу турботу, – тим часом підтакуючи своїй співтоварці-однодумиці, запевнили також і три інших юних організми, що швидко відновлюються. – Але ми вже вирішили, ми залишаємось!

– Що ж, ваша взяла, – смиренно кивнула Ельжбета, давши зрозуміти тоном свого голосу, що хоча вона й поступилася, менше затурбованою від цього вона не стала. – Єдине... – задумливо промовила вона, піднявши при цьому вгору вказівний палець, – дозвольте вам нагадати, леді, що ви наречені Високого лорда Предвічного королівства, а не одного з лордів субтропічних й тропічних земель.

– Нагадати? – навмисне здивовано хмикнули дівчата, демонстративно мерзлякувато при цьому зіщулившись, натякаючи тим самим, що, мовляв, тут навіть якщо дуже-дуже захочеш про таке забути – усе одно, ну ніяк, не вийде!

Дбайлива розпорядниця відбору у відповідь на це лагідно посміхнулася й солодким-пресолодким голоском повідомила:

– Угу, я саме про це. Про те, що вам постійно холодно. А ще я про те, що Висока леді Предвічного королівства повинна не тільки вміти гарно ходити, танцювати, одягатися та посміхатися, а й любити свою землю. Любити ось цей… – вона обернулася й зробила рукою велике коло, – суворий край. З його не просто вічними, а й страшенно холодними зимами, з завірюхами та хуртовиною, льодами та снігами, і з усім, що до них додається.

Слова відносились до південок і Ловіз, проте задумалися над ними усі. Навіть сам Ніколас і… сама Ельжбета.

Перший відразу ж несвідомо крадькома кинув погляд на Вівіан, щоб зрозуміти, що вона думає про щойно почуте, друга ж тим часом сама собою захоплювалася:

«І з душею сказала, і «не в брову, а в око!», і до потрібної мені теми підвела!»

– З цієї причини, леді, – знову увійшовши в роль пані розпорядниці, оголосила Ельжбета, – бали на сьогоднішній прогулянці нараховуватимуться у тому числі й за пристосованість майбутньої Високої леді до життя в умовах вічної зими, – за цих слів вона багатозначно подивилася на мешканок півдня й Ловіз Йорн Олліла, що куталися у хутра й вдавано цокотіли зубами.

Побачивши погляд Ніколаса, Вівіан підійшла до нього, без слів взяла його під руку й поцікавилася: – Ви щось хотіли спитати у мене?

– І оскільки ви, леді, – продовжувала тим часом мовити сувора розпорядниця відбору, – на цей момент, виявили найменшу стійкість до холоду та прогулянок снігом, кожна з вас отримує мінус два бали. Перший бал я зняла з вас за погану переносність холоду. Другий – за падіння. Що ж до вас, леді, – вона перевела погляд на Вівіан, Беребру Халстейн, Вігдіс Фрідлейф і Агнетту Віртаненську, що як раз підіспіла, – ви, навпаки, отримуєте кожна по плюс два бали.

– Але! Але ж це несправедливо! – ображено заголосили Лагерта, Каїса, Ловіз й Далія.

– Ми не знали! – резюмувала Каїса Зігфріт Івар.

– І хіба ж ми винні, що мерзнемо?! – висунула претензію Далія Стейнвульфська.

– І ви теж упали! – нагадала Лагерта Корхонен.

– Так, я теж упала, – кивнула Ельжбета. – І можу падати стільки разів, скільки захочу, бо я не учасниця відбору, а його розпорядниця!

– Але ж не суддя! – бувши справжньою дочкою стряпчого, одразу ж відмітила Далія. І з властивою їй заповзятливістю одразу ж направила скаргу до вищої інстанції. – Ваша Високосвітлість, ну що ж ви мовчите?! – голосно вигукнула вона, привертаючи до себе увагу найвищої інстанції.

1 ... 53 54 55 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"