Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Простягаю піджак й піднімаю на нього очі. Він протягує руку, щоб забрати піджак, але натомість владно хапає мене за зап’ястя. Піджак падає на підлогу. Беннет хапає мене за другу руку й притискає до дверей, тримаючи руки вгорі лише однією долонею. Іншою долонею він торкається живота притиснувши до дверей, й позбавляючи будь-якої змоги пручатись.

Мене лякає його поведінка і я намагаюсь вирватись, але він тримає міцно, хоч і обережно.

- Беннет, що ти робиш? – питаю й намагаюсь суворо дивитись йому в очі, аби запевнити, що я не боюсь, хоча насправді відчуваю щось середнє між страхом та збудженням.

Помічаю, що його погляд застиг на моїх вустах. Між нами наче проходить електричний струм, що б’є обох нас. Але ніхто не готовий здатись в цьому протистоянні. Коли він спрямовує погляд в мої очі, це схоже на протистояння.

- Бісів з тебе виганяю, - грізно відповідає й впивається пекучим поцілунком в мої вуста.

Лиш на секунду я втрачаю над собою контроль, а потім неочікувано для себе відповідаю йому таким же пристрасним поцілунком, вкладаючи всю бурю емоцій, що вирує всередині.

Відчувши мою взаємність, він відпускає мої руки. І тепер ми не стримуємо один одного. Змітаю всі бар'єри між нами, й лину до нього. Серце колотиться наче скажене. В вухах відчуваю гул, що розмиває все навколо, змушуючи зосередитись лише на ньому. Він обпікає мої губи жадібними поцілунками. Трохи грубо. Наполегливо. І я так само нестримно відповідаю.

Наші руки невпинно хапаються за одяг й ми роздягаємо один одного. Коли залишаюсь лише в спідній білизні, він хапає мене за сідниці, змушуючи обвити ноги навколо його корпусу. Збуджуюсь коли відчуваю як його кам’яне збудження впирається в мене. Він міцно тримає мене й прямує в кімнату. Кладе мене на ліжко, лише на секунду розчепивши вуста, що сплелись. Тільки й встигаю схопити повітря на повні груди, як його палкий поцілунок знов вириває мене з реальності. Не стримую стогону, коли його руки зминають мої груди.

Ми як дикі звірі, що накинулись один на одного. Я не спроможна тверезо оцінювати все, що відбувається. Ту злість, що жевріла в нас нещодавно ми виплескуємо в гарячих поцілунках й непристойних пестощах. Він прикушує шию, вивільняючи солодкий стогін, й змушуючи підкорюватись йому. Розчиняюсь в цьому божевіллі. Мене наповнюють такі гарячі відчуття, що здається, ще трохи і я злечу.

Він змітає все зайве, заповнюючи собою весь простір й навіть мене. Зриває залишки білизни. Тільки зараз помічаю захист в його руках. Вдягає його. Нахиляється наді мною, аби знову накрити поцілунком. Але цього разу він короткий.

Він відривається від мене, хапає за стегна й різко притягує до себе. Входить, змушуючи вигинатись від відчуттів, що огортають. Розкриваю очі й споглядаю як він палко дивиться на мене, нестримно рухаючись. Він пронизує мене всю собою. Його погляд як окремий вид задоволення… збуджує, бентежить, підкорює. Божеволію від жару, що розливається між ніг. Його рвучкі рухи вивільняють все, що палало всередині. Кімната заповнюється збитим диханням. Злітаю в своїй насолоді. Палаю. Віддаюсь йому. Одночасно досягаємо піку, насолоджуючись маревом насолоди, що повільно наповнює кожну клітинку тіла. Він міцно пригортає до себе. Дихання сповільнюється в його теплих обіймах.

Лежу на його плечі й не знаю що сказати. Що це було? Дике бажання, що вивільнилось? Лише годину тому ми були розлючені один на одного, а тепер лежимо в одному ліжку вловлюючи останні нотки насолоди, що біжить венами по всьому тілу.

- Тепер я знатиму як приборкати твою злість. – чую зухвалий голос, що відлунням відбивається в його грудях.

Я підхоплююсь й спираюсь руками на його груди, тільки зараз маючи змогу бачити його обличчя. Зухвала і, в той самий час, щаслива посмішка осяює його обличчя.

- Краще тобі не доводити мене до такого стану, - усміхнено відповідаю.

- Це я тебе довів? – хижо всміхається, - ти заявила, що на побачення зі мною йти не хотіла!

- Вибач, - винувато промовляю й опускаю очі, згадавши все, що бентежило мене досі, – в мене був важкий день, от я і зірвалась на тобі…

Він ніжно бере мене за підборіддя й змушує подивитись на нього:

- Нікі, в житті можуть траплятись різні події. Та знай, я буду поряд. Ти завжди можеш на мене розраховувати... але я не в змозі змінити речі, які мені непідвладні...

- Що ти маєш на увазі? – його слова змушують мене напружитись, ніби він щось приховує.

- Це стосується твоєї сім’ї. Ми не здатні переписати минуле, але наше майбутнє в наших руках.

- Мені неприємно було знати, що ти приховуєш від мене, що знайомий з моїм батьком.

- Вибач, я не хотів зробити тобі боляче. Я з тобою відвертий стосовно себе... Та я не можу з тобою ділитись чужими секретами… не зараз.

Я почуваю себе ніяково під серйозним й пильним поглядом Беннета. Відчуваю, що за цими словами щось ховається, але він не планує цим зі мною ділитись. Збентежена його словами, я змінюю тему й починаю жартувати:

- Хвилинка філософії від містера Брауна?

Він хижо всміхається, знов надягаючи на обличчя свою грайливість й безтурботність.

- Мені подобається ця гра, - обіймає мене сильніше, змушуючи посунутись до нього ближче, - і як добре ви засвоїли мій предмет, моя найулюбленіша студентко?

Його слова викликають сміх. Він невпинно стискає мене, проводячи гарячими пальцями і викликаючи лоскоти. Мене наповнює легкість. Поруч з ним я забуваю, про всі негаразди. Лише він дарує відчуття спокою й безпеки, які мені так необхідні останнім часом.

Друзі! Як Вам такий спосіб примирення? Якщо подобається - ставте ❤️