Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Пам'ять у мене завжди була гарною. Як і вміння вибудовувати асоціативні ланцюжки для запам'ятовування та аналізу великої кількості інформації. Це завжди мені чудово допомагало як в навчанні, так і на практиці. От і зараз я легко вихоплюю основні деталі, з почутого.

П'ятнадцять високих Домів. Найвпливовіший і найсильніший, звісно ж імператорський, до якого і належать мої се-аран.

Після нього дім Просвітлених. Жерці Абсолюта, бога, якому поклоняються ашари. За впливом завжди був другим. Але з того часу, як загинув останній імператор, а його сини не змогли прийняти спадок через полярність своїх сил, стався вагомий переділ влади та впливу на користь Просвітлених.

Відомості щодо інших Домів теж цікаві. Виявляється, кожен має свою сферу впливу. Ну і звісно ж свої території, цілі планети. Я б із задоволенням дізналася більше про всіх. І згодом обов'язково вивчу це все.

Але зараз мене набагато більше цікавить і хвилює ця сама Рада вищих. Що там відбувається? Чим це обернеться для мене? Надто вже очевидно, що, об'єднавши сили своїх се-аран, саме я стала їхньою слабкою ланкою. І їхні вороги для мене особливо небезпечні.

Дослухавши надані мені загальні відомості, я знову підіймаю погляд на Чотжара.

– А Рада? Чи можна мені подивитися? Будь ласка? − чомусь зараз я вже майже впевнена, що наг може показати мені. Інша річ, чи погодиться.

Цього разу обходиться без довгих прохань та його підозрілих поглядів. Змій натискає набір символів, відкриваючи нову проєкцію. Велику. Вона розгортається переді мною об'ємною картиною, занурюючи у події, що відбуваються десь далеко від мене.

Наг, ковзнувши мені за спину, застигає там статуєю, вочевидь вирішивши подивитися разом зі мною.

– Це нечувано. Се-авін землянка – це ганьба для імператорського роду! Для всієї імперії Аша-Ірон! − Чую, перш ніж встигаю розглянути все в деталях. – Як голова роду Просвітлених, я вимагаю розірвання цього союзу. І проведення повторного обряду.

Хребтом пробігає хвиля морозу. Тобто як розірвати? А так можна? І що зі мною тоді буде? Сумніваюсь, що щось хороше.

Різко втягнувши повітря, мимоволі охоплюю себе руками за плечі.

У центрі великої круглої зали стоїть високий і, мабуть, літній... ашар. На його поважний вік натякає і сивина в пурпурно-червоному волоссі, і нечисленні, але глибокі зморшки на худому обличчі з різкими неприємними рисами. І ще бляклі очі. Наче білий наліт на чорному оніксовому камені.

Звертається він до членів ради, що сидять у високих кріслах, розташованих по колу. І серед присутніх я, на свій подив, бачу не тільки ашарів. Два крісла зайняті величезними одноплемінниками Чотжара, хижими на вигляд на-агарами. А ще одне − дивним створінням з абсолютно лисою головою, кількома величезними фасетчатими очима та дзьобом замість рота.

Ну і звісно мій погляд відразу притягується до моїх се-аран. Їхні крісла стоять вище за інших і так близько, що майже торкаються підлокітниками.

– Закликаю у свідки всю Раду. Посвячений Менетнаш відкрито вимагає смерті нашої законної та істинної се-авін, – голосно карбує А-атон.

Ой леле. Отже, розірвання союзу означає мою смерть?

– Про яку істинність йде мова, якщо ви зневажили волю Абсолюта, відмовившись від тієї, що він назвав гідною? – гнівно вигукує глава Просвітлених.

– Ти її назвав гідною, Менетнаше. І приплів до цього волю Абсолюту. Після того, як загинули три претендентки на цю роль, − зловісно посміхається Са-Оір. Обводить всіх своїм важким моторошним поглядом, що пробирає до кісток. − Дивний збіг, вам так не здається, високоповажні радники?

У відповідь лунає гомін голосів, а головного жерця буквально перекошує.

– Це нечувано. Звинувачувати голос Абсолюта в обмані ... − люто шипить він.

– Ритуал відбувся! Сила Абсолюта покликана й прийнята!

Вимовляючи це, А-атон демонстративно підіймає руку, і його долоні запалюється біле полум'я. Яке тут же недбало перехоплює Са-оір, змушуючи налитися лячною синьо-чорною пітьмою, і та в’юнкою змією стікає на підлогу і застигає там у загрозливій позі з вишкіреними іклами.

– І ця сила ніяк не нашкодила нашій се-авін, – продовжує він замість брата. − Рія Танатріс точно не була єдиною гідною на цю роль. І це означає, що глава роду Просвітлених збрехав. Тільки у цьому? Дуже сумніваюся.

Радники вже неприховано перемовляються. Хтось шоковано хмуриться. Хтось обурено жестикулює, показуючи на Менетнаша та обговорюючи почуте.

– У вас немає жодних доказів. Де ця ваша се-авін? Може вона зараз взагалі при смерті? Звідки нам знати, що ритуал було здійснено за всіма правилами? – робить ще одну спробу жрець.

– Ми можемо включити запис із храму Тан-Гереїш. Але вчинимо простіше. Закликаємо виступити свідком високоповажного рі-одо Сетору.

– Запис? – ошелешено видихаю я. Обертаюся до Чотжара. – Те, що відбувалося у колі, це… є на записі?

Насмішкувато пирхнувши, він заперечно хитає головою. Смішно йому. А мені от не дуже. Як уявлю... що все, що там було, може побачити ще хтось… Ох, ні. Тільки не це.

– Запис вівся… поза колом? − виразно здіймаю брови, і цього разу отримую ствердний кивок. І з полегшенням видихаю.

Коли повертаюся назад, помічаю, що картинка, яка постала нашим із Чотжаром поглядам, вже змінилася.

Менетнаш, скрегочучи зубами, йде на своє місце, а в коло ступає його син. Проходить у центр, що тут же освітлюється променем світла. Завмирає там вичікувально з високопіднятою головою та позбавленим емоцій виразом обличчя. Вродливий по-своєму. Принаймні, його зовнішність не відштовхує, як у його батька.

– Ми чекаємо на клятву, той що говорить, – в один голос вимовляють брати. Грізно, лячно. Як заклинання. Або ритуальну фразу. І в коло з моторошним шипінням повзе змія, створена Са-оіром.

На обличчі Сетору здіймаються жовна, очі спалахують досадою та злістю. Проте він вимовляє.

– Клянусь говорити тільки правду, Володарі, – і, схилившись, опускає руку вниз, дозволяючи зітканій із чистої сили змії, вкусити його за зап'ястя. Навіть не скривившись, випростується знову.