Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Він, додавши в мою ванну все, що вважав за потрібне, жестом звелів мені лежати смирно. А сам улаштувався на одній із широких лавок осторонь.

І працює собі спокійно, розгорнувши для себе сенсорний голографічний екран. Шкода, мені звідси взагалі не видно, що саме він робить.

Приймати ванну та лікуватися, звісно, добре. Але вже трохи набридло. Дуже багато всього мені кортить дізнатися й розвідати. Особливо тепер, коли втома відступила і тіло сповнене бадьорістю та енергією.

− Чотжаре, а мені вже можна вилазити звідси? – кличу свого наглядача.

Змій, не підіймаючи на мене очей, хитає заперечно головою, швидко гортаючи щось. От ділова ковбаса.

− А коли буде можна, ти мені допоможеш знайти інформацію про расу моїх се-аран? І про імперію Аша-Ірон? Про її політичний устрій? Про релігію? Про високі Доми та про Просвітлених? І чому вони так хотіли, щоб рія Танатріс стала се-авін правителів. Хоча б загальні відомості спершу.

А тепер він навіть відривається від свого заняття і підіймає на мене здивований погляд.

– У вас є щось на кшталт мас-медіа? − піднявши голову, дивлюся на нього у відповідь.

Брова нага виразно підіймається. Демонструючи нерозуміння.

– Ну, це… ті, хто доносить новини та інформацію до громадськості. От, наприклад, ця ваша Рада Вищих… І те, що імперія тепер має законних правителів, це ж грандіозні новини. Засідання Ради, це закритий захід, чи народ Аша-Ірона матиме можливість бачити, що там відбувається? Мені б, наприклад, дуже хотілося побачити, якщо це звісно не заборонено.

Тепер обличчя Чотжара здивовано витягується. Погляд стає підозрілим. І я поспішаю пояснити свою зацікавленість. Поки цей параноїк не придумав нові причини вважати мене підступною тварюкою, яка хитро вивідує секретну інформацію.

− Я нічого не знаю про ваш світ, зрозумій ти це нарешті. Поки мене не викрали із Землі, я могла лише здогадуватися, що в Космосі, можливо, існує розумне життя. А про те, що є цілі високорозвинені цивілізації хіба що у фантастичних романах читала. І зараз я всього лиш хочу розібратися в ситуації. Ось ти ж віддано служиш рі-до А-атону. Добровільно, чи не так?

Змій киває, і я продовжую.

– Ось і я йому… їм двом належу добровільно. Бо... він мені життя врятував. Ти ж знаєш їхніх ворогів в обличчя. Знаєш, чого від цих ворогів можна чекати. Я ж нічого не знаю. Абсолютно. І тому помиляюсь у своїх реакціях. У своїй поведінці. Допоможи мені цього уникнути. Допоможи зрозуміти, яка моя роль поряд з моїми се-аран, щоб я могла гідно цю роль виконувати.

Чотжар мовчить цілу вічність. Буравить своїм важким поглядом, що пробирає до кісток. І коли я вже починаю думати, що дарма все це вивалила, що він мені відмовить, згортає свій екран і підіймається з лави.

Ковзає до мене.

І розвертає екран у повітрі прямо переді мною. Щось натискає і з'являється ціла стрічка тексту. Написаного незрозумілими мені символами, які чимось віддалено нагадують арабську писемність.

– Я не можу це прочитати, – засмучено хитаю головою. − Циноти мені щось закапали у вуха, щоб я розуміла мову. Але символи та писемність мені не зрозумілі.

Чотжар зміряє мене ще одним поглядом. Тепер уже роздратованим. Наче я винна, що на Землі мене не вчили читати ашаїронською. І натискає пальцем на маленький символ у куточку екрана.

− Імперія Аша-Ірон, владуща раса Вищі Ашари. До складу входить сорок п'ять планет, основні раси ашари, на-агари, дарвіші… – починає читати мені написане монотонний голос. Перераховує купу незнайомих назв, називає цифри, від яких у мене очі на лоба лізуть.

А коли коротка довідка закінчується, Чотжар нарешті дозволяє мені вибратися із ванної. Навіть подає рушник, а потім і халат.

У спальню я вже повертаюся на своїх ногах, почуваючись більш ніж чудово. А там сідаю в одне з розташованих півколом крісел біля величезного панорамного вікна. І, тимчасово проігнорувавши приголомшливий вид на безмежну морську гладь і мальовничі скелі, поринаю в вивчення наданої мені інформації. Цього разу наг включає довідку про політичний устрій імперії та про її вищі Доми.