Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– А чому ти вирішив, що Валя твій скарб?

– Та тому, що ми вирішили зустрічатись, второпав? То як? Я можу розраховувати на тебе?

– Тепер второпав, – Маєвський зиркає на мене, а я лиш ствердно киваю. І відразу в повітрі лунає чарівний голос, від якого я щоразу умліваю. – Звісно можеш. Твоя дівчина в надійних руках. Не сумнівайся. Валю, а ти що скажеш?

– А що ти хочеш почути, Станіславе? Так це правда. І я погоджуюсь бути під твоїм патронатом поки Віталіка не буде. Ти ж ітак майбутній мій піклувальник. Просто цей тиждень я буду розраховувати тільки на тебе.

– Ну от і добре. Ми все погодили, здається, – Віталік підходить ближче, стає впритул. Його рука торкається мого підборіддя ніжно-ніжно. А вже за мить умілі пальці пробігають моїми вустами так тендітно, як невловимий дотик вечірньої тіні ковзе по тілу.

Віталік нахиляється до моїх губ, гарячий подих пробігає обличчям. Лагідний дотик, сковтую слину. Мої губи в пристрасному полоні глибокого п’янливого поцілунку, на який я відразу відповідаю. Бракує повітря… О, боже! Який він  шалений, мій неймовірний, мій гарячий Віталік – запальний хлопець. Ми завершуємо наш поцілунок. Дихання збите. Привідкриваю повіки, дивлюся в неймовірно красиві голубі очі навпроти. Я все ще в полоні гарячих обіймів мого хлопця. 

Його широка спина закриває від мене Стаса, і я не бачу, як він на все це реагує, а мені так хочеться розуміти, знати, чи це хоч трішки зачіпає його его, чи він байдужий.