Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- От ти приставуча. - Сміється. - Мені не подобається дім твоєї мачухи.

- Чому?

- Мені здалося, що там хтось був.

- Тоді чому ми їдемо? Потрібно повернутися і ще раз постукати.

- Постукаємо, але не зараз.

Ми приїхали до закладу із табличкою на фасаді «Бар». Стислість сестра таланту. Можливо, їм варто змінити маркетолога?

Ми ввійшли всередину. Час обідній та більшість столиків зайняті. Нічого особливого, вдень звичайне кафе. Ми підійшли до барної стійки й до нас одразу підійшов офіціант.

- Здрастуйте, що вам запропонувати?

- Вітаю. - Привітався Нік. - Де я можу знайти Дмитра Олеговича?

- Він у себе. Ходімо я проведу.

- Хто такий Дмитро Олегович? - Запитала у Микити.

- Хазяїн цього закладу та господар другої адреси, за якою жила Валерія. - Пояснив.

- Ти хочеш сказати це її колишній хлопець?

- Так.

Офіціант вдав, що не почув нашого перешіптування й постукав в одну з дверей.

- Дмитре Олеговичу, тут до вас... - Зазирнув у прочинені двері.

Хлопець з такою силою сахнувся від дверей, що мало не вибив вікно навпроти. Нік відсунув його убік і сам зазирнув усередину. «Чорт» почулося з-за дверей.

- Що там?

- Не входь. - Відповів мені, але було пізно. У кріслі за письмовим столом сидів чоловік. І одного погляду на нього було достатньо, щоб зрозуміти – він мертвий.

Його тіло було неприродно відкинуте на спинку крісла. На шиї видніється бура пляма від мотузки. Не треба бути лікарем, щоб зрозуміти — чоловіка задушили. Я машинально однією рукою доторкнулася до своєї шиї, а іншою прикрила рота, стримуючи себе від крику.

- Вийди. - Кинувся на мене Нік, загороджуючи собою неприємну картину. - Вийди й почекай мене в коридорі. - Краєм сорочки причинив за собою двері.

Я зробила як він наказав, і так ледве стояла на ногах. Нік повернувся всередину, але за дві хвилини вийшов звідти.

- Викликай поліцію. - Звернувся Нік до офіціанта, на чийому бейджику написано «Павло». - Про нас мовчи, зрозумів?

Засунув йому до рук кілька зелених купюр. Павло кивнув головою.

- Олю, на вихід. - Вивів мене надвір.

- Микито, його вбили? - Дурне запитання, не сам же він себе придавив.

- Так. Ми запізнилися на кілька хвилин.

- Його вбили через нас?

- Не знаю. Швидше за все.

У Ніка задзвонив телефон, він взяв слухавку і поглянув на мене. Зрозуміло, Сашко дзвонить. Розмова була короткою, менш як дві хвилини й говорив здебільшого мій чоловік.

- Їхати на другу домашню адресу тепер нема сенсу. Залишається лише Галина. Заїдьмо, раптом вона вдома.

Але удача залишила нас остаточно цього дня. Галі вдома не було.

- Дочекаймося її. - Запропонувала я, адже не хотіла повертатися додому з порожніми руками.

- Давай. - Погодився. - Тільки не тут.

Микита привіз нас до річки.

- Сподіваюся, ти не збираєшся мене тут утопити?

- Ні не збираюсь. Тут гарно і не так спекотно. - Він дістав покривало з багажника і розстелив його в тіні дерев.

- Я думала ти жартуєш.

- Не хочеш скупатися?

- Ні. - Я сіла на покривало, підібгавши під себе ноги.

Микита став уважно мене роздивлятися, затримав свій погляд на моїх ногах. Також, не обійшов увагою обличчя та груди. Точно, як Сашко першого дня.

- Я починаю розуміти Сашка.

- Ти, як і він, судиш з обкладинки.

- Ти знову зробила неправильні висновки. Ти, безперечно, дівчина симпатична, але твоя обкладинка не на мій смак. Щось у тобі є інше. Та й Сашко не вважає тебе поверхневою.

- Сумнівний комплімент, але до Каміли мені, звісно, далеко.

- Викинь ти її з голови. Якщо хочеш, то завтра вона там не працюватиме.

- Чому ж, хай лишається. Мені все одно.

- Ти зрозумій, вона завжди така, в бойовій готовності. Так вона собі одягається, подобається їй так.

- Микито, це ти зрозумій. Коли дівчина каже, що вона фарбується й одягає незручні шпильки для себе, то не вір – це брехня. Для себе вона з'їла б пару тістечок і зав'язала пучок на голові.

- Ви настільки підступні?

- Навіть більше, ніж ти собі можеш уявити.

- Візьму до відома. Ти хочеш морозива?

- У мене немає апетиту, я краще почитаю.

- А я подрімаю, треба було в готель їхати. Розбудиш мене за дві години?

- Добре.

Збоку ми, напевно, виглядаємо дивно. Величезний чорний позашляховик на галявині, покривало на штучному пляжі та ми. Нік у сорочці та штанах, а я у сукні, хоч і літній, але точно не для пляжу.