Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Арон

Ця примхлива відьма уникає мене понад тиждень. Я що, як щеня маю скакати за нею і випрошувати уваги чи дозволу, брати участь у житті власної дитини, нехай навіть вона ще й не народилася?

Начхати мені що вона ще зовсім маленький черв'ячок. Дитина —  моя, і я хочу, щоб уже зараз за нею був належний догляд.

Так, я погоджуся, ляпнув зайвого на прийомі у лікаря, але слів назад у горлянку не заштовхати, і вона повинна розуміти, що тільки погіршує своє становище, кусаючись зі мною. У будь-якому випадку я братиму участь у її становищі, а потім у повноцінному житті дитини. Мені доля вручила справжнє диво, я не стану нехтувати цим подарунком.

Дурна! Як вона може не бачити моїх поривів?

Я на межі. У мене вирує безліч емоцій. Вони не найкращі. Вони отруюють мої думки, штовхаючи на неправильні вчинки. Ні, я не шкодую про зроблене чи сказане, але якесь мерзенне почуття, потім починає гризти мене зсередини, залишаючи загнивати рани. Потім, змушуючи совість вгризатися мене і думати, чи не завдав я їй шкоди?

Якісь емоційні гойдалки штовхають то вгору, то вниз, змушуючи бовтатися над прірвою. Відчуваю себе шматком гівна, слово честі… і це все вона винна. Лера змушує мене відчувати всі ці мерзенні відчуття. Якщо це горезвісне кохання, то я все правильно по життю робив. До біса всі стосунки. Мені тільки потрібна моя дитина.

Зі злістю зачиняю двері своєї тачки й під дощ, що мрячить, втиснувши голову в плечі, біжу до маєтку, де в робочий час живе мій «роботодавець».

На вулиці грудень, якого біса досі ллє цей проклятий дощ? Пора б уже зими вступити у свої права. Люблю зиму. Нічого так не тішить око, як біле морозне полотно, що вкриває понівечене місто.

— Вітання! — без стуку вриваюся до кабінету Мірана, струшуючи з себе крижані краплі. Позбавляюся верхнього одягу. — Які плани на сьогодні?

— Як завжди до «Білої троянди» заскачи, і ще хотів про одне запитати... На горизонті маячить слідчий. Він багато на себе бере. А ще, сученя відібрало в мене одне приміщення на бульварі. Може, знаєш, там продавали квіти. Коротше, це приміщення мені програв Санін, депутат пам'ятаєш?

Так стоп! На бульварі я знаю тільки один квітковий магазин «Бутік». А слідчий — це той про якого, звичайно ж, Лера мені всі вуха продзижчала.

— У слідчого прізвище випадково не Флоров? — озвучую думки вголос. Напружуюсь. Колюча напруга проходить по тілу, змушуючи почуватися незатишно.

— Флоров, все вірно. Знайомий? — здивовано дивиться на мене Міран.

— Мені його прибрати? Змусити в лісі загубитися? — переходжу відразу до справи.

От і до слідчого дісталися. Я не проти на комусь зірвати злість, що накопичилася.

— Ні! — з особливим задоволенням Міран відкидається на спинку свого шкіряного крісла, розуміючи, про що я. Зуб даю, Міран сам нудьгує по тому часу, коли його руки були по лікоть у крові. Люди не змінюються. — Прибрати ми завжди встигнемо. У черв'яків у лісі незабаром станеться отруєння, якщо ми будемо закопувати кожну гниду. Давай ми з ним пограємо.

— Розповідай. Тільки в мене буде одна умова. Адже за тобою борг, пам'ятаєш? — смикаю простріленим плечем, що давно затягнулося. — В кінці справи зі слідчим, хочу собі те приміщення на бульварі.

Не знаю, на хріна мені це приміщення, але два плюс два в голові складається моментально.

"На хріна?" — шипить змією внутрішній демон, — «Щоб порадувати Валерію».

Зважаючи на все, вона залишилася без грошей. Тепер маю для неї подарунок. Якщо заслужить.

За годину я їду об'їзною. Я пообіцяв Янісу покататися з Ольгою. Їй потрібно купити деякі речі для дитячої, заразом і сам прицінюсь. Потім я думав заскочити у бордель. Зберу "данину" і трохи зніму напругу, але моїм планам не вдається відбутися, тому що Ольга переграла свій день і в неї з'явився новий візник.

— У сенсі все скасовується? — гарчу в трубку, мало не ламаючи телефон у кулаку.

— Я не хочу тебе відволікати, любий. Мене Лера відвезе, куди потрібно. Все одно вона у нас ночує. Її затопили, уявляєш? Я думала, таких незграбних немає в елітних новобудовах…

Від потоку нової інформації голова йде кругом. Що відбувається?

— Загалом, вибач за занепокоєння. На сьогодні ти можеш бути вільним, — жартівливо вимовляє Ольга.

А мені зовсім не до жартів. Вперше в житті мені хочеться послати її на хер. Жінка! Вона така ж тупа, як і всі представниці жіночої статі.

Скидаю дзвінок та відкидаю телефон.

Не знаю, що мене більше дратує. Ольга, зі своїми раптовим сплеском гормонів? Лера, яка звернулася за допомогою до Яніса, а не до мене? Або мої власні відчуття, яким я не можу знайти пояснення.

Я злий! Я дико злий на цю відьму, яка не підпускає до себе і змушує мене відчувати те, що я відчуваю. Я ніби нажерся попелу і тепер не можу дихати. У грудині ломить, голова не розуміє…

Вдаривши долонями по керму, я тисну на газ. Мало не черконувши машину, що їхала попереду, йду на обгін. Якби зараз переді мною виросла стіна, я б без роздумів в'їхав в неї. Від смерті мене врятує мій чудово сконструйований німецький кінь, а ось мізки — я сподіваюся, стали б на місце.

Всі мої плани сьогодні летять коту під хвіст, але одна справа залишається незакінченою.

Повернувши ліворуч, я їду в бордель. Заберу гроші й навідаю Жасмин. Їй доведеться сьогодні добре попрацювати.

***

Чорна верхівка, що ковзає вгору-вниз між ніг, не викликає жодних емоцій. Про почуття так взагалі мовчу. Я ніби проклятий. Усі мої почуття належать іншій. І коли я встиг так вляпатись?

Мені вже мало того, що пропонує Жасмин або просто набридло. Я й так дуже багато часу витратив на цю дівку, а зараз і задоволення зникло.

Хапаю фарбоване гладке волосся і, зібравши його в кулак, змушую повію заковтнути глибше. По самі яйця. Може хоч так, образ гордовитої суки, що зараз тимчасово живе в домі мого брата, вилетить з голови?

Але це не відбувається. Ані через секунду, ані за три хвилини. "Подруга" Яніса міцно в'їлася під шкіру, отруюючи собою кров. Затуманюючи всі думки. Плутаючи їх.