Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Чому? Хто сказав? – здивувався чоловік, залишаючись біля ніг Степанії.

-Хто сказав? - фиркнула стара, - правила такі!

-Та ну!

-Так, мені Лукерія теж говорила, - подала голос Степанія.

-Ти знала? - вразилася відьма.

-Ну… так…

-Так якого дідька ви там витворяли? – підвищила відьма голос.

            Степанія мовчки знизала плечима. А що тут даси у відповідь? Розповісти, що голову втратила? З глузду з'їхала? Сама не своя була? Руки чоловіка погладили її ноги в підтримуючому жесті.

-Ви здуріли, дітки? - суворо подивилася на них жінка, - вам серйозно не можна! Зовсім!

-А  то що буде?- спитав лісник.

-Сила Свирянки піде назавжди, - відповіла замість відьми Степанія.

-От, чорт!

-Не тільки твоя! - заявила старенька, - того збоченця, що з тобою згрішить, теж!

-Так? - раптом пожвавішав чоловік, - може це і добре?

-Гадаєш? Залишиш ліс напризволяще? Хто знає, коли наступний лісник народиться?

-Та то я так... помріяти не можна, чи що? – зітхнув чоловік.

-І ніхто не знає що з твоїм ведмедем станеться, якщо сила лісника помре, - продовжувала вимовляти мати, - а якщо збожеволієш?

-Так що, дітки, я б на вашому місці не балувалася! Зрозуміли? - жінка по черзі суворо подивилася в очі Степанії та синові.

-Та зрозуміли, як тут не зрозуміти, - відмахнувся чоловік, - у тебе все? А то нам треба поговорити.

-Загалом все… - стара бадьоро зіскочила з крісла, прошлепала до вхідних дверей, одягла блискучі уги, норковий жилет, - телефончика запиши мого, дитинко! Побалакати треба. Подзвони, як оговтаєшся!

-Я не знаю де мій телефон, - мляво відповіла Степанія.

-На ось, візитівку! – старенька поклала на столик квадратний листочок, - телефонуй! Буду рада! - Помахала ручкою, одягла на голову бейсболку з хутряними вушками і грюкнула дверима.

«Кожен будинок господарем тримається»

             Кухня у його будинку відображала суть господаря. Як, втім, і вся хата: сувора, непередбачувана та таємнича.

            До неї вели непримітні двері за сходами, що зливалися зі стіною, наче господар навмисне сховав її від гостей. А коли двері відчинилися, виявилося, що в будинку є ще одне велике, гідне детального опису приміщення.

            Всі меблі були ручної роботи із справжнього дерева. Такої ж грубої обробки, як кабінет господаря. Але, придивившись, Степанія побачила, що це не від недбалого виконання, а через наслідування єдиного стилю. Насправді кожна планочка, дощечка чи куточок, були ретельно відполіровані та покриті лаком. При близькому розгляді жінка оцінила і фактурний малюнок деревини і те, як рівномірно ліг лак, без потік і мазків.

            Степанія пройшлася кухнею, погладила меблі, відзначаючи не лише лісово-брутально-ведмежий стиль, а й чистоту, в якій вона утримувалась. Це було помітно і по ванній кімнаті. Складалося враження, що до будинку нещодавно вселилися. Про те ж саме казав приємний запах деревини, який відчувався при кожному вдиху.

             Лісник прошлепав босими ногами чорною плитковою підлогою і відкрив такий самий, чорний холодильник. Почав звідти діставати контейнери з їжею, поки жінка зацікавлено оглядала кімнату.

            Дивовижне поєднання ультрасучасної техніки та декору під старовину, робили кухню найоригінальнішою з раніше бачених. Круглий стіл на широкій пні-нозі стояв біля вікна, віддалік від робочої поверхні. Скатертини на ньому було, зате в центрі стояв горщик із білим квітучим калачиком. Навколо столу стояло три високі табурети і два стільці зі спинкою та подушками. Один широкий, а другий вузький, але вище, ніби призначений для дитини. Степанія зупинилася біля нього і замислився, кому він міг належати.

-Я його зробив для тебе, - сказав чоловік.

-Чому, для мене? - здивувалася.

-Стіл високий, на табуреті жорстко, та ти і не дотягнешся, - знизав плечима, - присядь, чи вгадав з висотою?

            Жінка видерлася на стілець, відкинулася на подушку, подерлася.

-Зручно, але чому саме для мене? У тебе мама дуже дрібна, чому не для неї?

-Вона до мене рідко заходить, сьогодні вдруге після будівництва будинку, - знову знизав плечима.

-Чому?

-Далеко від цивілізації та її бізнесу, - лісник включив чайник, порізав хліб, рухаючись по кухні швидко, звичними широкими кроками, - чим волієш поснідати? Є стейки, картопля відварна, квасоля з м'ясом, гриби смажені, млинці з потрошками.

-Ого, асортимент, як у ресторані! - вразилася жінка, - ти чекав на гостей? І хто це все готував?

-Ні, на гостей не чекав. Готував сам. То що вибираєш? – підняв брову.

-Картоплю і гриби, напевно, - відповіла Степанія, пам'ятаючи про заборону на м'ясо, - а кава у твоєму барлозі є? - брязнула про барліг і прикусила язик, - ой, вибач!