Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Ну, вітаю, Свирянко! - Степанія повернулася на голос і побачила сухеньку стареньку, що повністю загубилася в кріслі біля каміна.

-Доброго дня! - відповіла Стьопка і з цікавістю подивилася на болотяну відьму. Чи звичайну відьму?

            Жіночка була така маленька, що важко вірилося, що вона може бути матір'ю такого величезного мужика. Поки Степанія не зустрілася з нею очима. Ух, очі! Точно, як у сина! Дивляться, ніби наскрізь свердлять!

            Попри існуючу думку, відьма не була одягнена в пухову хустку і сукню з фартухом. На ній були звичайні сині джинси, білий в'язаний светр під горло, червоні шкарпетки. На голові у старої взагалі творилося щось неймовірне: сиві короткі кучері, пофарбовані в різні кольори, кокетливо лежали буклями на маленькій голові, які Степанія спочатку прийняла за кумедну шапочку.

            У вухах відьми висіли великі циганські сережки, на руках браслети-фенічки, на пальцях каблучки з масивними камінням. Вибух стилю!

            Добре, хоч косметики на обличчі мало. Лише яскраво-морквяна помада на губах. Бабуся посміхнулася, показавши абсолютно білі зуби і тикнула рукою на крісло біля себе. Степанія наблизилася, повільно сіла, нарешті звільнивши руку із лапи мужика.

-Як тобі, подобається будинок твого лісника, чи ні? Він його сам збудував, своїми ручками… - але помітивши, як у Степанії розширилися очі, замовкла.

-Лісника? – прошепотіла Свирянка.

«Була правда, та в ліс пішла»

-Вона не знала? - відьма перевела запитуючий погляд на сина, - що це з нею?

-Мати... - мужик похитав головою, - ось, вічно ти...

-Що?

-То! Ми ще не встигли поговорити!

-Поговорити, значить, не встигли, а в ліжко стрибнути, так запросто! Ще скажи не знайомі! - пирхнула точнісінько, як недавно син.

            Степанія переводила погляд з чоловіка на матір і відчувала, як роздратування заволодіває нею цілком. Все це вже занадто! Розмовляють, наче її тут немає!

-Не знайомі, - знизав плечима, як виявилося, лісник, бічним зором поглядаючи на реакцію Свирянки.

-Оце ж така молодь! - закотила очі відьма.

-Ти це прийшла сказати?

-Ні, не це! - з’єхидничала гламурна старенька, - видіння в мене було, що ви, голубки, пристрасті віддалися і сили свою похер... ой, вибачте, вирвалося.

-Поясни! – звелів син.

Тут Степанія відмерла і як закричить:

-Стоп! Як лісник? Ти лісник? – обернулася до нього, стріляючи очима.

-Лісник, - зітхнув мужик.

-Твою ж... пробачте, мати! А ведмідь, хто?

-Ти їй про ведмедя сказав?! - вразилася відьма.

-Нічого я не говорив! – мужик почав психувати.

-А звідки тоді?

-Хто ведмідь? - підвищила голос Степанія, - відповідай, або я за себе не ручаюся!

-Також я, заспокойся...

-Заспокоїтися? Ти кажеш мені заспокоїтися, коли сам отруїв, на стурбовану самку перетворив, а потім сам від себе врятував? Яку гру ти ведеш?

-Я не грав! - зло відповів мужик, - ти нічого не знаєш, все перекрутила! Не так було!

-А як було?-на очі Стьопці навернулися сльози, - ви всі мене використовуєте!

-Не плач! - чоловік опинився біля її ніг, обійняв за коліна, заглядаючи в очі. Вся його злість випарувалася, коли побачив її засмучене обличчя, - я обіцяв усе розповісти! Ти зрозумієш! Не так все… - голос його зірвався.

-Дитино, - подала голос старенька, - постривай ти ревти! Не одружилися ще, ось повінчаєтеся - реви скіко заманеться! - від цих слів сльози У Свирянки вмить висохли.

-Матір! Ти знущаєшся? - наречений розвернувся до відьми, - ти сказала, що прийшла у справі, а сама бензину у вогонь?

-Добре-добре! - примирливо підняла руки вгору відьма, - просто ви такі кумедні!

-Мамо, останнє попередження! - в очах чоловіка майнули зелені вогні, добре, що Степанія цього не бачила.

-Не грози матері! - відповіла вона, пожуривши пальцем, потім села зручніше і сказала, - значить слухайте, та запам’ятайте! Не можна вам… того самого…

-Чого «того самого»? Кажи як є!

-Грішити, синку, грішити, в ліжку перекидатися!

-Це чому? Ми дорослі люди!

-Не можна Свирянці в ліжко стрибати доки термін женихівства не сплине. Три місяці чекати треба!