Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

— Ну що, дядьку? — запитала Бася, яка сама була неабияк стривожена. Попри свою легковажність і недавню образу, вона співчувала стражданням дядька й переживала за сестру. Адже після смерті батьків він і двоюрідні сестри стали для неї новою сім’єю.

— Немає її! У Клима її бачили вчора ввечері й усе! Кажуть, що не знають, де вона. Розповіли, що вона ще вчора ввечері додому пішла.

Федір сів, дочки та племінниця стояли поруч і розгублено на нього дивилися. Мужність покинула Голуба, він опустив голову на руки й заплакав із відчаю і горя. Бася мовчки дивилася, як плаче дядько, а потім, узявши за плечі молодших сестричок, підштовхнула їх до дверей: «Софійко, Ольго, ідіть спати», — а потім, повернувшись до Голуба, присіла біля нього навпочіпки.

— Дядечку, не плач! — заговорила дівчина. — Я не думаю, що з нашою Орисею щось погане трапилося. Здається мені, що вона просто втекла з дому.

Бася посилено гнала від себе думки про те, що сестра потрапила в біду. Їй самій хотілося вірити в те, що з Орисею все гаразд, що вона просто намагається уникнути нав’язаного заміжжя.

— Куди? — схлипнув Голуб. — Куди вона могла втекти?

— Ну, подумай сам! Вона не хотіла йти заміж за Далевича. Просто Орися мовчала, але було видно, яка це для неї тяжка мука. Здається мені, що вона просто втекла до монастиря, сподіваючись там сховатися від ненависного шлюбу. А може, і постриг прийняти. Ти поїздив би по монастирях, розпитав про неї.

— Та що ти таке кажеш?! Орися — слухняна дитина! Вона нізащо не піде проти моєї волі! Ніколи не зважиться на таке свавілля!

— Ну, дядечку, сам поміркуй? Нікуди нашій Орисі більше подітися! Шанувальника вона не мала, щоб із ним утекти, — вона мені неодмінно розповіла би про це, та я й сама помітила б. А відтоді, як ти вирішив її заміж віддати, вона тінню ходила, тільки сліпий не помітив би, як вона страждає. Ось, може, і вирішила уникнути цього шлюбу будь-яким способом. Єдине місце, де Орися нині може бути, це лише монастир.

Голуб подивився на небогу — на негарному обличчі дівчини було стільки щирого співчуття його горю, що він повірив їй, адже й сам сподівався на це.

— Мабуть, твоя правда. Потрібно поїздити. Попитати. Тільки от... — Голуб зам’явся.

Бася все зрозуміла і, ледь нахмурившись, серйозно відповіла:

— Не турбуйся про мене. Я обіцяю тобі, що поводитимуся добре під час твого від’їзду. Дядечку, повір мені! Я була легковажна в щасті, то невже підведу тебе в горі!

Чи варто говорити, що слова свого Бася дотримала. Зникнення Орисі зробило її серйознішою та розсудливішою. Трагедію дядька вона сприйняла як власну й дуже переживала за долю сестри.

Наступного дня Федір Голуб вирушив по всіх жіночих монастирях в окрузі, опитав усіх, кого лише міг. Але ніхто не бачив молодої дівчини. Нещасний батько ледь не збожеволів. Він вирішив поїхати далі, щоби відшукати хоч якийсь слід дочки.

Коли Далевич дізнався про зникнення Орисі, то шалено розлютився. Треба ж! Така красуня й вислизнула від нього! Він спочатку звинувачував Голуба, що той навмисно сховав дочку, але згодом переконався, що його майбутній тесть ні в чому не винен. Пан Вац­лав навіть улаштував власні пошуки, але безрезультатно. У досаді Далевич вирішив покинути Київ. І на все життя в серці цього жорстокого ділка залишилася любов до покірливої Орисі. Але пан Вац­лав знайшов у собі сили не тужити за дівчиною. Життя ж на цьому не завершується!

Єдині люди, які здогадалися, куди могла зникнути Орися, були корчмар Айзік і пан Кражевський.

Айзік усе зрозумів, щойно до нього дійшла чутка про зникнення доньки урядника, і в душі дуже зрадів за Тимофія. Тільки б цього орла не спіймали!

А пан Яцек просто здогадався. Поміркувавши й зіставивши безглузде бажання Тимофія примиритися з Голубом, його часту задумливість, те, як він уважно слухав усе, що Яцек розповідав про Голуба, цікавість, з якою Тимофій розпитував його про обставини сватання Далевича, раптовий від’їзд — він миттєво все зрозумів. Отже, пан Клесінський закохався в Орисю. Це тільки він міг викрасти дівчину добром або силою. Хоча, найімовірніше, добром. Ще б пак, хто ж відмовить у коханні такому красеню, як пан Клесінський?! Ця здогадка позбавила Яцека мук совісті та принесла спокій — він радів за цю пару й щиро бажав їм щастя. Але єдине, у чому покривив душею Яцек, то це в тому, що, висловлюючи Голубу своє глибоке співчуття, навмисно забув поділитися з ним своїми здогадками про те, куди ж могла подітися його дочка.

Подорож утікачів проходила досить непогано й майже без пригод. Двоє козаків у супроводі худенького хлопчини в завеликому одязі особливої уваги до себе не привертали. Мало чого вони вештаються білим світом?

Утім, Орисі ця подорож завдала чимало незручностей. Дівчина ніколи не покидала околиць рідного Києва далі, ніж у найближчі села. Увесь день у сідлі висотував її. Увечері Орися замертво падала від утоми й одразу ж засинала. Бентежило дівчину й те, що їй ніде було нормально вмитися. Вода у струмочках і колодязях біля придорожніх корчем була холодна, і вмиватися нею сирим ранком стало справжньою мукою. Хоча двох козаків таке холодне вмивання взагалі не бентежило, — Орися розуміла, що в походах вони й гірші нестатки зносять, ніж крижана вода.

Особливо соромливим для дівчини було те, що, ночуючи в сінниках поселян, які погоджувалися пустити їх на нічліг, або в шинках, їй доводилося вкладатися спати поряд із Тимофієм. У першу таку їхню ночівлю стався конфуз.

Молоді люди зупинилися заночувати в найближчому шинку, на жаль, переповненому. Однак їм виділили місце в сіннику. Тимофій стелив овчинки та кінські попони на запашному сіні, а Орися стояла біля стіни, нервово стискаючи й