Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

— А косу? — Орися подивилася на козаків. — Її ж видно!

— Доведеться обрізати! — із серйозним виглядом пожартував Марко.

— Я тобі обріжу! — рикнув Тимофій. — Орисенько, сховай її під шапку. Ага, ось так!

Косу дівчина склала вузлом на потилиці й заховала під шапку. Основною проблемою втікачів стало те, що Орися зовсім не вміла їздити верхи — Тимофій посадив її поперед себе, на шию Ворона, і від страху вона намертво знову вчепилася в нього. Жваві коні зірвалися з місця, несучи трьох утікачів у темряву осінніх сутінків.

А що ж сталося після втечі Орисі в її родині?

Федір Голуб не хвилювався про відсутність дочки до полудня, адже Орися попередила його, що заночує в Катерини. Батько не перешкоджав їй у цьому, оскільки розумів, що скоро доньці ніколи буде відвідувати свою подружку. Крім того, він уважав, що спілкування із заміжньою жінкою, яка до того ж вагітна, має піти Орисі на користь. Адже вона теж у найближчому майбутньому може порадувати старого батька онуками!

Але коли день уже перевалив за полудень, а Орися не повернулась, Федір почав хвилюватися. Близився вечір, а дочки все не було. Стривожений Федір попрямував до слобідки. «Може, їй погано, Катерині цій, і вона не відпускає від себе Орисю? — заспокоював сам себе Голуб. — Але в такому разі донька попередила б мене!» Однак незрозуміла тривога своїми гострими кігтиками шкребла серце старого батька. Він гнав від себе думки про те, що Орися могла потрапити в біду. Під’їхавши до будинку Клима, він побачив саму Катерину, яка стояла на ґанку і, випнувши свій ледь помітний живіт, зі щасливим виглядом милувалася на захід сонця.

Коли Орися не повернулася вчора ввечері, Катерина все зрозуміла і страшенно зраділа. Будь вона на місці Орисі, то вчинила б так само. Але коли її видавали заміж, у Катрусі не було такого закоханого козака, який узяв би і просто відвіз її подалі від нелюбого нареченого. Рідко коли бувають такі подруги — Катерина раділа з того, що її Ориська тепер буде щасливою з коханою людиною. І так вона цьому раділа, що стала навіть трохи лагіднішою із власним чоловіком. Але, побачивши батька Орисі, молода жінка відчула досаду: «Оце ще старий чорт! Нарешті схаменувся!» — і вона кисло посміхнулася уряднику й заговорила першою:

— Доброго тобі вечора, пане Голубе! Як життя твоє, як здоров’я? Що це тебе привело до нас проти ночі?

— А де Орися? — Голуб навіть не привітався й не поцікавився самопочуттям самої Катерини.

— Як де? — зробивши здивоване обличчя, запитала хитра жінка. — Удома має бути!

— Нема її! Вона в тебе вчора ночувала! Опівдні мала прийти, але досі немає.

— Та не ночувала вона в мене, — зробивши ще більш здивований вигляд, відповіла Катерина. — Ориська побула в мене недовго, а потім вирішила додому піти. Я її залишала ночувати, але вона захотіла йти, та й по тому. Перед заходом сонця пішла.

Старий Федір зблід: із дочкою трапилася біда!

— Кажи, де вона! Ти знаєш! Вона не ночувала вдома! Я відпустив свою доньку до тебе. Що ти з нею зробила? Говори! — із відчаю Голуб так закричав, що Катерина аж злякалася.

Але потім її охопив гнів: «Ах ти, старий злидень! Підлабузник магістратський! Он як ти заметушився, чорти б тебе вхопили! Ліпше помру, але не скажу тобі нічого! Шукай вітру в полі!» — зло подумала Катерина. Пізніше, народивши й уперше взявши на руки власного малюка, Катруся зрозуміла, яке горе спіткало того дня Федора Голуба, і гірко розкаялася в тому, що так жорстоко змовчала, змусивши нещасного батька пройти всі муки пекла з тривоги за доньку. Але тієї миті в особі Голуба Катерина мстилася власному батькові, та й усім іншим жорстоким батькам на світі, які видають своїх дочок заміж усупереч їхній волі.

— Ти, пане уряднику, удома в себе горлай, а не в чужому дворі! Я що, нянька твоїй Орисі? Чи мушу ходити за нею всюди? Не знаю я, де вона! — нахабно й зі злістю мовила Катруся.

На галас вийшов Клим. Улесливо привітавшись із Голубом, він запитав, що сталося.

— Та пан Голуб зовсім уже страх Божий утратив! Приїхав, кричить на мене, вимагає від мене доньку свою. А я що? Хіба я знаю, де вона ходить? От скажи йому, що вчора ввечері Орися пішла, сказала, що додому, і більше ми її не бачили! Що ти мовчиш? — запхикала Катерина.

Клим розгубився: з одного боку — вагітна дружина, з іншого — пан урядник. І кому з них догоджати? Але тут хитра Катруся стражденно пискнула: «Ой!» — і схопилася за живіт. Клим дуже злякався, обійняв дружину за плечі, заглянув їй в обличчя, а та, закотивши очі, жалібно застогнала і знову вхопилася за живіт.

— Ой, їдь, пане уряднику, їдь! Бачиш, до чого ти дружину мою довів! Ще, відведи Боже, дитя скине! Не бачили ми твоєї дочки з учорашнього вечора й не відаємо, де вона є! — промовив Клим, обурюючись на Голуба.

Федір зло подивився на подружжя, скочив на коня та поїхав. А Клим метушився біля дружини й голосив:

— Тобі боляче, голубко моя? Ходімо в будинок. Ходімо, зараз трохи полежиш...

— Та пусти ти мене! — несподівано бадьоро пихнула Катерина, яка щойно жалібно стогнала. — Ледь не задушив! Ведмідь! Дитя в животі вперше забилося, а я злякалася. У мене ж ніколи дітей не було! Ось і сполохало мене, — і ввійшла в дім.

Клим пом’явся трохи на порозі, роздумуючи про всі ці дивацтва: треба ж, донька урядника пропала! Але потім розсудив, що це, зрештою, не його клопіт, та побіг вечеряти.

Голуб повернувся додому зовсім знищений. Куди могла подітися молода дівчина? Може, її викрали розпусні шляхтичі, і тоді... Але ні, вони не посміли б зачепити його доньку. Він же все-таки не