Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

* * *

Ще з 1955 року перед кожним Різдвом, незважаючи на святковий день, півтори тисячі волонтерів проводять надзвичайно важливу військову операцію.

Так, щороку військові з NORAD (North American Aerospace Defense Command, тобто Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки) відстежують у навколоземному просторі траєкторію одного об’єкта. У військових документах і звітах він позначається як SCS—1 (Santa Claus Sleigh — сани Санта-Клауса).

У цей день штаб NORAD у складі двох змін — основної, яка несе бойове чергування, та особливої, на чолі з двома справжніми генералами, — заступає на цілодобову «вахту».

Основна зміна в командному центрі NORAD на авіабазі Петерсон у Колорадо складається із тридцяти офіцерів. Вона слідкує за повітряним та космічним простором над Північною Америкою і займає командний центр «B», із яким ми з Франческою підтримуємо зв’язок під час щоденних активних змін.

А друга зміна надіває червоні шапки і займає основний командний центр, який активують тільки під час серйозних операцій, таких, наприклад, як стеження за пересуванням саней Санти над Землею.

Команда телеметрії знімає параметри й координати саней, команда аналітики вираховує маршрут і зупинки, команда комунікації на чолі з самим командуванням NORAD надіває гарнітури й чергує на багатоканальній телефонній лінії 1—877—HI — NORAD (телефон доступний і в Skype).

Щорічно на цю лінію надходять сотні тисяч дзвінків від дітей і дорослих із цілого світу. Питання із року в рік одне: «Де зараз Санта, куди він вирушить і чи прилетить до мене?», а також: «А ви справжній генерал і командуєте NORAD?» і «А що робить NORAD, коли Санта відпочиває?».

Тут можна відстежити Санту і почитати про NORAD та історію операції «SCS—1»:

www.noradsanta.org

* * *

Я асоціальний тип. Колись, коли всі колеги виходили покурити, я, навіть якщо й був поряд із ними, випадав із цієї дружньої компанії, бо в мене в зубах не було трубочки з дешевого паперу, набитої так само дешевим папером тютюном, і я добровільно не втягував у легені алкалоїди, смоли, сажу та інші продукти горіння.

У колі курців завжди точилися свої розмови на свої теми. І навіть якщо вони були цілком звичайні, як‑от зарплатня, начальник-ідіот, дівчата, хлопці, ціни на спиртне й політика, кожна моя репліка по темі завжди була незграбна, жалюгідна, недоречна й зустрічалася в кращому разі холодною мовчанкою. У гіршому — насмішкою чи якоюсь презирливою реплікою.

Здебільшого я приєднувався до курців «за компанію», щоб не залишатися самому на перерві. Протягом усієї розмови я набирався відваги вставити фразу, і коли нарешті ту відвагу знаходив і долучався до розмови, то бесіда враз стихала, курці гасили свої недопалки, кидали їх і розходилися, навіть не глянувши в мій бік.

Попри те, що я виріс у сім’ї, де курили всі, окрім мене, п’ятирічного племінника та собаки, я так і не навчився співіснувати з компаніями курців. Не допомагали ні насіння, яким я намагався замінити цигарки, ні імітація куріння, коли ти прикидаєшся, що куриш, а насправді не вдихаєш кислого диму, а наповнюєш ним рота й зразу ж видихаєш. Курці миттю розпізнавали шпигуна, і я одразу опинявся за бортом.

З тієї самої причини я уникаю футбольних та хокейних компаній, бо я не фанат ні першого, ні другого.

Я чужий у товаристві автомобілістів, бо, хоч сам воджу і маю машину, ставлюся до неї як до засобу пересування, не більше. А де в моїй «Елантрі» відкривається капот, я взагалі згадую на другій хвилині.

Окремим рядком я ненавиджу компанії ґеймерів, прихильників радянського минулого й теорії змови, а також адептів учення, яке стверджує, що Земля — це диск, що лежить на трьох слонах.

Саме тому я майже всі робочі перерви проводжу за написанням текстів про нашу дружну компанію.

У ній зовсім немає курців, ґеймерів чи віруючих «світової масонської змови». Ми встигаємо наспілкуватися під час роботи і про роботу, тому перерви переважно витрачаємо на себе: старший офіцер Баррел усамітнюється зі свіжим випуском Playboy, професор Рассел телефонує дружині або дітям, до Франчески приходить Сара МакКарті, і вони теревенять про свої дівчачі справи.

А я сідаю писати тексти. Коли ж Сара не приходить, Франческа теревенить зі мною, що, в принципі, не заважає мені писати.

— Джорджіо, йди сюди, caro mio, я принесла різдвяні солодощі! — якось покликала мене Франческа під час першої перерви.

Уся наша команда потяглася на кухню: відкинув свій Playboy вусатий еротоман і любитель солодкого офіцер Баррел, перервав сюсюкання з дружиною професор Рассел, задріботіла коридором Сара МакКарті, і навіть начальниця зв’язку Трейсі покинула своє скляне укриття в командному центрі й поспішила на кухню.

Один тільки я не ворухнувся. На превеликий жаль, я цілком байдужий не тільки до куріння, футболу, автівок та масонів, але й абсолютно не люблю солодкого. Прямо якийсь соціопат.

— Дякую, mia ragazza, але я солодкого не їм! — відгукнувся я, не зробивши навіть спроби поворухнутися.

— Джорджіо, присягаюся Матінкою Божою, що ці цукерки ти їстимеш!

Коли така затята католичка, як Франческа, згадує Матінку Божу, то це серйозно. Тому я вирішив не сперечатись і попрямував на кухню.

Уся наша компанія була в зборі. А офіцер Баррел уже встиг напхати рота шоколадками.

— Це для Джорджіо! — Франческа відгребла вбік жменю цукерок у золотих блискучих фантиках.

— Grazie, bambina! — подякував я і трохи тепліше додав: — Buon Natale!

— Buon appetito! — всміхнулась у відповідь напарниця.

Я взяв цукерку і без ентузіазму почав її розгортати. «М’яка, — подумав. — Мабуть, розтала». Але щойно я ту обгортку зняв, як очі мої широко розплющились і стали круглі, як четвертаки…

Я тримав у руках «цукерку»: брусочок салямі сопрессата, загорнутий у тонкий листок сиру проволоне, а вся ця комбінація зверху була обгорнута тонко порізаною сиров’яленою шинкою прошуто.

— М’ясна цукерка! — отетеріло вимовив я і протягнув: — Ніфігасссобі!

Франческа засміялась і заплескала в долоні.

— Я довго сушила голову, поки не вирішила: якщо ти, як усякий монгол, любиш м’ясо, то чом би не приготувати для тебе м’ясних цукерок? Різдво ж!

— І я таку хочу! — сказав Баррел і протяг руку.

— Шоколад спершу проковтніть, офіцере, — сказала Франческа. — Пригощайтеся, авжеж. Тільки Джорджіо залишіть.

Різдво — час приємних несподіванок.

* * *

— Ragazza mia, ти маєш пилку для нігтів?

Франческа повільно визирнула з-за монітора. Вона дивилася на мене так, ніби я зібрався серед зими позичити в неї купальник.

— А тобі навіщо?

— Як це навіщо мені пилка для нігтів, cara mia? Хіба не ясно? Апельсин порізати!

— Апельсин я тобі й так можу почистити, caro mio… — розгублено пробурмотіла дівчина. — А от пилка для нігтів тобі для чого?

— Франческо, а ти сама для чого її використовуєш? — спокійно спитав я. — Можеш мені сказати?

— Для чого я використовую пилку для нігтів? — перепитала сицилійка. — Якесь дивне запитання, Джорджіо… Для чого я можу використовувати пилку для НІГТІВ?!

— От і я не можу зрозуміти, ДЛЯ ЧОГО ти використовуєш пилку для нігтів!

— Джорджіо, чого ти мене заплутуєш?! — обурилася напарниця. — Що за дурнуваті питання?

— Авжеж, «для чого тобі пилка для нігтів» — питання ні разу не дурнувате, правда?

Франческа ще вище підняла брови.

— То для чого тобі МОЯ пилка для нігтів?

— Ти собі навіть не уявляєш, ragazza